У заповіднику Яю на південному заході Ефіопії дослідники спіймали трьох особин гризуна, якого востаннє бачили в 1927 році. Цей випадок змушує замислитися: наскільки надійними є наші висновки про вимирання видів, коли природа здатна ховати свої секрети навіть у зміненому людиною ландшафті.
Ефіопський амфібійний щур (Nilopegamys plumbeus) відомий науці за єдиним екземпляром, зібраним американським зоологом Уілфредом Осгудом у гірському струмку північно-західного нагір'я. Відтоді численні експедиції не приносили результатів, і вид зарахували до категорії «під критичною загрозою, можливо вимерлих». Основна причина — втрата місць існування через випас худоби та сільське господарство, що перетворили береги річок на пасовища.
Нові знахідки сталися в цілком іншому регіоні — приблизно за 350 кілометрів від історичного місця. Тварини потрапили до пасток під час обстеження біорізноманіття в біосферному заповіднику Яю, де струмок протікає поблизу села, жителі якого перуть білизну. Зовнішні ознаки — великі очі, буре забарвлення та пристосування до напівводного способу життя — збіглися з описом 1928 року. Генетичний аналіз ще належить провести, але вже зараз відкриття дає надію на збереження виду.
Цей гризун — один із найбільш водних серед африканських мишовидних: він живиться комахами в каламутній воді, а його великий мозок, імовірно, пов'язаний саме з такою екологією. Досі про його звички майже нічого не відомо. Нові екземпляри дозволять вивчити поведінку, розмноження та точні вимоги до середовища, що критично для планування заходів охорони.
Випадок показує, як заповідні території можуть слугувати останнім прихистком навіть для видів, які вважалися втраченими. Продовження систематичних обстежень у таких місцях допомагає не лише фіксувати рідкісні знахідки, а й коригувати стратегії захисту екосистем загалом.
Регулярні польові дослідження в охоронюваних зонах залишаються ключем до своєчасного виявлення вцілілих популяцій рідкісних видів.
