Крізь суцільну темряву ночі ґрунтовою дорогою Мозамбіку повільно рухалася колона з шести позашляховиків Land Cruiser. У кожному з них стояло по два-три ящики з напівсонними гепардами. Так розпочався найбільш амбітний переїзд цих диких котів в історії: 12 тварин подолали майже 1600 кілометрів за 53 години.
Гепарди вважаються найбільш вразливими серед великих представників родини котячих. У всьому світі їх залишилося менше 7100 особин, а будь-яке транспортування супроводжується ризиком загибелі від 40 до 50 відсотків. Попри це, без подібних операцій генетичне різноманіття виду стрімко вичерпується. Екологи вже не перший рік практикують релокацію, аби повернути тварин до їхніх історичних ареалів і дати шанс на продовження роду.
План з'явився навесні 2025 року: перевезти 16 гепардів із ПАР до заповідника Паньяме, що на заході Мозамбіку. Там уже знаходили сліди примарного гепарда, а 200 тисяч гектарів відкритої території обіцяли достатньо простору для полювання та розмноження. Проте за два дні до вильоту через зливи закрили єдину придатну злітну смугу, тому замість короткого перельоту розпочалася виснажлива наземна подорож.
Спершу був етап седації. Ветеринари працювали у спеціальних загонах — бомах, де тварини провели майже рік. Стрес від ін'єкцій, спека та брак свіжого повітря — кожна стадія вимагала ювелірної точності. Підлогу в літаку Embraer застелили чорним пластиком, а в повітрі вже відчувався «солодкувато-їдкий» запах сечі гепардів. Далі була пересадка у позашляховики та повільний рух розбитими дорогами зі швидкістю 16 кілометрів на годину.
На 36-й годині шляху сталася аварія: один Land Cruiser врізався в інший. Радіатор потік, але ящики з гепардами залишилися неушкодженими. Згодом довелося двічі переправлятися через Замбезі на човні під наглядом крокодилів. Спека та втома команди, яка не їла майже добу, — усе це робило операцію гранично ризикованою.
Незважаючи на всі виклики, за кілька тижнів після прибуття самка Казі народила трьох кошенят — перших у новій популяції. Поки що це єдиний очевидний успіх, проте справжні результати стануть зрозумілими лише за десятиліття.
Такі місії демонструють, наскільки крихкою є межа між порятунком і втратою виду. Вони нагадують: без постійної, часом виснажливої праці людей рідкісні тварини не виживуть у світі, що постійно змінюється.
