У зоопарку Аделаїди на очах у співробітників з'явилася яскраво-зелена, майже флуоресцентна кладка яєць — перша за 34 року. Десятирічна самка південного казуара на ім'я Мартіна знесла яйця після ретельно спланованого знайомства з тринадцятирічним самцем Джеффрі. Ця подія стала несподіваною перемогою в довгій історії спроб розведення рідкісних птахів у неволі.
Південні казуари — великі, самотні й часом агресивні птахи, що мешкають у дощових лісах Австралії та Нової Гвінеї. У дикій природі їх залишається близько чотирьох з половиною тисяч особин, і головна загроза — втрата місць існування через вирубування лісів, дороги та напади собак. У зоопарках розведення цих птахів особливо складне: самці й самки зазвичай тримаються окремо і лише в сезон розмноження виявляють терпимість одне до одного. Співробітники зоопарку місяцями спостерігали за поведінкою пари — слухали низькі «бум»-крики, стежили, як вони їдять поруч біля сітки, — перш ніж звести їх у серпні.
Знайомство минуло вдало: Джеффрі спершу обережно наблизився, потім почав чистити пір'я Мартіні, а того ж дня вони спарувалися. Відтоді спарювання повторювалися. Тепер Мартіна може знести ще два-три яйця — звичайний розмір кладки від трьох до п'яти. Зелений колір шкаралупи, зумовлений пігментом білівердином, слугує природним маскуванням серед листя тропічного лісу. У зоопарку яйця лежать біля самої передньої частини вольєра, тому доглядачі додали додаткову тканину для приватності.
Інкубацією займеться самець — саме він, за традицією виду, висиджує яйця близько п'ятдесяти днів і потім вирощує пташенят. Поки невідомо, чи запліднені яйця, і гарантувати появу пташенят не можна. Останній успішний виводок в Аделаїді був у 1992 році, а перше пташеня вилупилося ще в 1968-му. Для програми розведення, якою керує асоціація зоопарків Австралазії, кожна така кладка — важливий крок до збереження генетичного різноманіття.
Казуари відіграють ключову роль в екосистемі: вони розносять насіння сотень видів рослин, удобрюючи ґрунт своїм послідом. Їхнє зникнення з лісів означало б втрату не лише величавого птаха, а й цілого механізму відновлення тропічного біорізноманіття. Зоопаркові програми не замінять дику природу, але дають шанс на виживання виду, поки триває боротьба за збереження місць існування.
Успіх Мартіни та Джеффрі показує, наскільки тонкою й терплячою має бути робота з самотніми, вимогливими тваринами: правильний момент, уважне спостереження і готовність дати птахам простір.
