У зубній емалі людей, які жили в Пік-Дистрикті понад тисячу років тому, зберігся точний запис про те, як відродження свинцевої промисловості після падіння Риму отруювало цілі покоління.
Дослідники з Ноттінгемського університету проаналізували останки з трьох кладовищ — Вігбер-Лоу VII століття і двох у Каслтоні, що охоплюють період з VII по XV століття. Емаль формується в дитинстві й не змінюється протягом усього життя, тому вона зберігає відомості про забруднення довкілля свинцем.
Уже до середини VII століття концентрація свинцю в зубах місцевих дітей сягала або перевищувала рівні, характерні для промислових міст XVIII–XIX століть. Фоновий показник не повинен перевищувати 0,5 ppm, однак у більшості досліджених людей він становив від 15 до 40 ppm, а у чотирьох — понад 40 ppm.
Виробництво свинцю, відновлене до середини VII століття, до середини VIII століття забруднило околиці Каслтона. Пік забруднення припав на кінець XII — початок XIII століття, коли Пік-Дистрикт став найбільшим постачальником свинцю в Західній Європі.
Соціальна нерівність виявилася особливо яскраво: люди, поховані з мечами та дорогими прикрасами, мали значно менші концентрації свинцю. Бідняки, які займалися видобутком і плавленням руди, накопичували токсин у небезпечних кількостях уже в дитинстві.
Три молоді жінки віком 17–25 років, чиї зуби показали екстремально високі дози, померли передчасно. Хоча прямий зв'язок з отруєнням не доведено, свинець ушкоджує нервову, ниркову та репродуктивну системи, а під час вагітності може знову потрапляти в кров.
Більшість досліджених людей виросли на місці, отже, навички гірничої справи передавалися з покоління в покоління всередині місцевих родин. Навички, які годували, водночас отруювали тих, хто їх практикував.
Дослідження, опубліковане в журналі Antiquity, показує, як економічне піднесення середньовічної Англії залишало глибокий слід у тілах простих людей, а сучасні методи дозволяють прочитати цей слід через століття.
