Археологи вже звикли до розграбованих поховань, де замість стародавніх скарбів лишаються тільки уламки. Проте в червні 2026 року біля підніжжя плато Сан-Джуліано неподалік Риму було відкрито другу повністю запечатану етруську поховальну камеру — через 2600 років після того, як її вхід закрили кам’яною плитою. Ця подія відбулася лише за рік після виявлення першої неторканої гробниці, що підкреслює виняткову цінність та потенціал некрополя.
Етруски, чия цивілізація існувала з VIII століття до н. е. і досягла розквіту у VII–VI століттях до н. е., вирубували гробниці безпосередньо в скелях. З 2016 року в межах проекту SGARP (San Giuliano Archaeological Research Project) при Університеті Бейлора в цьому районі було зафіксовано понад 600 етруських поховань. Однак до червня 2025 року жодне з них не збереглося в первозданному вигляді — усі були розграбовані ще з пізньоримського періоду. Проект, заснований під керівництвом професора Давіде Зорі, змінив цю статистику.
Перша запечатана гробниця, яку знайшли 27 червня 2025 року, містила останки чотирьох осіб і понад сто предметів. Друга знахідка, зроблена буквально за кілька метрів у районі Кайоло, виявилася меншою, але не менш значущою для науки. Вхід залишався закритим оригінальною кам’яною заслінкою, що підтвердили фахівці Суперинтендантства з археології Південної Етрурії. Кам’яну плиту ніколи не зсували: жодних слідів зламу чи отворів виявлено не було.
Коли археологи увійшли всередину, вони побачили тіла двох померлих. Поруч із одним із них лежав спис із гострим наконечником — імовірна ознака чоловічої статі або високого соціального статусу. Серед поховального інвентарю були великі керамічні посудини-олли, поліровані чорні чаші буккеро та грецький арибал, призначений для зберігання олій або пахощів. Кожен артефакт лежав у своєму початковому положенні, що є рідкістю для етруської археології.
Такі знахідки дають змогу реконструювати не лише обряди поховання, а й соціальну організацію етруського суспільства. Розташування предметів, вибір кераміки та наявність зброї свідчать про складні вірування, що пов’язували живих із померлими, та про те, як статус небіжчика відображався у його похованні. Дві гробниці в одному місці — розділені часом, але збережені недоторканими — відкривають рідкісну можливість порівняти поховальні практики протягом короткого періоду. Дані з обох камер допоможуть ученим зрозуміти, як змінювалися вірування в перехідний період між орієнталізуючою та архаїчною фазами етруської культури.
Наразі дослідники планують детальний аналіз людських останків та артефактів. Вік, стать, стан здоров’я похованих та склад інвентарю допоможуть з’ясувати ставлення етрусків до смерті та місце потойбічного світу в їхній картині світобудови. Уже зрозуміло, що територія була надійно захищена від розкрадань завдяки систематичному моніторингу та підтримці місцевої громади міста Барбарано-Романо. Розкопки в районі Кайоло планують продовжувати до кінця літа 2026 року, адже поява двох цілих поховань у такому малому радіусі може вказувати на наявність інших нерозграбованих гробниць поблизу.
Це відкриття демонструє, наскільки крихким та цінним є збереження артефактів: без нього ми втрачаємо не просто речі, а цілі пласти знань про життя та смерть наших попередників. Навіть через тисячоліття мовчазне каміння здатне розповісти про людські зв’язки, ритуали та повагу до померлих — якщо тільки ми зуміємо їх почути.