В Австралії 24 жовтня відзначають День кенгуру — день, коли згадують не лише символ країни, а й усю родину макроподів, що налічує близько 59 видів. У 2026 році, на тлі чергового потужного Ель-Ніньйо, це свято набуває особливого сенсу: кліматичні зрушення дедалі сильніше тиснуть на цих тварин, від великих рудих кенгуру до крихітних потору.
Великі види, такі як рудий кенгуру та сірі кенгуру, вже пережили серйозні коливання чисельності. Під час посухи, що почалася в 2000 році, популяція у східній Австралії скоротилася приблизно на 30 мільйонів особин, а до 2014 року відновилася до 47 мільйонів. Однак пожежі «Чорного літа» 2019–2020 років забрали життя або позбавили домівок мільйонів ссавців, зокрема понад п'ять мільйонів кенгуру та валабі.
Дрібні макроподи страждають сильніше. Потору Гілберта перебуває на межі зникнення, а мала та інші види стикаються з втратою звичних місць існування через посилення посух і пожеж. Моделі показують, що до кінця століття придатні території для багатьох видів можуть скоротитися на 83–96 відсотків під впливом зміни клімату та урбанізації.
Особливо вразливі тварини, чиї ареали вже обмежені: деревні кенгуру в тропічних лісах Квінсленду, мускусний щурячий кенгуру та інші мешканці вузьких екологічних ніш. Міське розширення відбирає в них простори, які раніше слугували прихистком, а нові погодні екстремуми позбавляють корму та води.
Кенгуру мають дивовижну здатність призупиняти вагітність у несприятливі періоди, але навіть ця адаптація не завжди рятує від комбінованого тиску посух, вогню та фрагментації ландшафтів. Дослідження показують, що окремі особини й цілі популяції по-різному реагують на стрес, і відновлення після ударів клімату стає дедалі складнішим.
Збереження макроподів вимагає не лише захисту наявних територій, а й продуманого планування, яке враховує і кліматичні прогнози, і потреби людей.
