Учені перевезли через океан і пересадили хвойні дерева й отримали результат, який не вкладався у звичні уявлення екології. У нових умовах ті самі види росли до чотирьох разів швидше і при цьому краще переносили періоди без води.
Дослідження, опубліковане в журналі Nature, охопило 192 ділянок на чотирьох континентах. Понад двадцять учених із Чилі, Аргентини, Іспанії, США та Нової Зеландії порівняли кільця росту дерев у рідних місцях і на нових територіях. До вибірки увійшли сосни, модрини та псевдотсуги, широко використовувані в лісових насадженнях.
Аналіз річних кілець показав несподівану картину. У південній півкулі північні хвойні накопичували деревину значно швидше, ніж на батьківщині. При цьому їхній ріст менше страждав під час посух і швидше відновлювався після них. Така комбінація суперечить класичному уявленню про компроміс між швидкістю росту та стійкістю до стресу.
Фізіологічні вимірювання допомогли зрозуміти механізм. У нових умовах дерева містили більше неструктурних вуглеводів — цукрів і крохмалів, що слугують запасом енергії. Ізотопний аналіз вуглецю вказав на менші обмеження при газообміні під час фотосинтезу. У підсумку рослини ефективніше засвоювали вуглець і формували резерви.
Швидкий ріст і стійкість до посухи роблять такі дерева привабливими для проєктів із поглинання вуглекислого газу. Однак та сама здатність дозволяє їм виходити за межі насаджень і освоювати природні екосистеми. У Патагонії, Бразилії та інших регіонах уже відзначено випадки поширення інтродукованих сосен, які конкурують із місцевими видами і змінюють умови для пожеж.
Дослідники зазначають, що місцеві південні породи, наприклад із роду Nothofagus, теж демонструють добре поєднання росту та посухостійкості. Це відкриває можливість використовувати для відновлення лісів і кліматичних проєктів види, уже адаптовані до місцевих умов і такі, що не несуть ризику інвазії.
Результати підкреслюють, наскільки складнішими є реальні зв'язки між ростом, стійкістю та середовищем, ніж припускали попередні моделі.
