У дощових лісах Борнео найвищі дерева родини діптерокарпових, що сягають сімдесяти метрів, всупереч очікуванням не потерпають від посухи сильніше за своїх низькорослих сусідів. Дослідження, опубліковане в журналі Science 2 липня 2026 року, спростовує давнє припущення, що гравітація та довжина водопровідних судин роблять крони гігантів особливо вразливими в посушливі періоди.
Науковці з Університету Ексетера та партнери з Малайзії разом із професійними скелелазами піднялися в крони п'яти видів діптерокарпів у заповіднику Кабілі-Сепілок. Вони відбирали зразки листя, гілок і стовбурів на різній висоті у тридцяти восьми дерев — від семи до сімдесяти одного метра. Дослідники вимірювали двадцять п'ять параметрів, пов'язаних із транспортуванням води.
З’ясувалося, що у найвищих дерев біля основи стовбура ксилема є ширшою — це компенсує опір, який вода зустрічає на довгому шляху вгору. Листя у верхній частині крони, своєю чергою, здатне витримувати менший вміст води, не втрачаючи тургору. Під час сильної посухи 2023–2024 років приріст за висотою у високих і низьких дерев не мав відмінностей, що вказує на незалежність реакції від росту рослини.
Ці пристосування дозволяють гігантам зберігати доступ до води навіть тоді, коли ґрунт пересихає. Великі дерева накопичують величезні запаси вуглецю над землею та створюють умови для існування безлічі тропічних організмів, забезпечуючи їх насінням і прихистком. Якщо родина діптерокарпових дійсно стійка до посухи, вона може стати надійним «сховищем» вуглецю в Південно-Східній Азії на десятиліття вперед.
Дослідження демонструє, що дерева не є пасивними об'єктами, а активно змінюють свою анатомію у відповідь на умови довкілля. Такі знахідки допомагають точніше оцінювати, які ліси збережуть стійкість у мінливому кліматі та де варто зосередити зусилля з охорони.
Розуміння цих механізмів дає практичний інструмент: під час планування відновлення лісів можна надавати перевагу видам із подібними адаптаціями, підвищуючи шанси цілих екосистем пережити майбутні засухи.
