На місці нещодавньої пожежі у північній частині Нью-Мексико земля досі чорна й безжиттєва: стовбури дерев обвуглені, а ґрунт розжарюється під сонцем до 65 градусів за Цельсієм. Посеред цієї пустелі дослідники запускають незвичайний «конвеєр», що вчить крихітні саджанці витримувати саме такі умови.
За останні двадцять років у штаті вигоріло понад 5,45 мільйона акрів лісів. Найбільша пожежа — Calf Canyon/Hermits Peak — знищила 341 тисячу акрів, залишивши по собі розлогі зони, де звичайні насадження гинуть від спеки, посухи та відсутності тіні. Традиційні розсадники вирощували деревця в ідеальних умовах, і ті не витримували суворої реальності випалених схилів.
Тепер науковці з кількох університетів та департаменту природних ресурсів штату вибудовують повний цикл — від збору насіння до висадки. Навесні збирають шишки з найстійкіших дерев, які вже пережили посуху та вогонь. Насіння перевіряють на схожість і генетичну якість, а потім у розсаднику піддають контрольованій посусі та підвищеним температурам. Саджанці реагують на стрес: у них розвивається потужніша коренева система, а хвої стає менше, щоб мінімізувати втрату вологи.
Паралельно розробляють карти висадки. Модель враховує кут схилу, його орієнтацію відносно сонця та ймовірність накопичення води. На південних і західних схилах виживаність саджанців сосни жовтої падає до мінімуму, тоді як у вибалках та на північних схилах вона помітно вища. Історично приживлюваність насаджень у таких зонах становила близько 25 відсотків; нова система має на меті підвищити цей показник.
Окрім того, фахівці розглядають можливість «переселення» стійкіших видів, як-от сосни чиуауанської з південних районів штату. Ці дерева краще переносять і вогонь, і тривалу посуху, які, вочевидь, ставатимуть частішими у майбутньому. Весь процес — від насінини до готового до висадки саджанця — тепер відбувається всередині штату, без тривалого транспортування, яке раніше додатково виснажувало рослини.
Новий центр в окрузі Мора до 2028 року зможе вирощувати до мільйона саджанців на рік, а згодом — до п’яти мільйонів. Це дозволить поступово закривати величезний «борг» перед лісами, які продовжують горіти дедалі частіше й сильніше. Кожен висаджений саджанець, що прижився, — це не лише майбутня тінь і деревина, а й захист водозборів, від яких залежать цілі міста.
Коли ліси відновлюються не за старими рецептами, а з урахуванням реальних умов і майбутніх змін, шанси на успіх помітно зростають.
