У світових екосистемах вогонь є не лише руйнівником, а й своєрідним каталізатором відновлення рослинного покриву. Дослідження свідчать, що після пожеж часто спостерігається сплеск різноманіття місцевих видів завдяки проростанню насіння з ґрунтового банку та відновленню рослин, здатних відростати від коренів.
У середземноморських і субсередземноморських регіонах, таких як північно-західна Патагонія, центральне Чилі та південна Каліфорнія, пожежі історично підтримують динаміку спільнот. Вивільнення світла та поживних речовин після вогню стимулює зростання видів, стійких до пожеж, та масову появу ефемерних рослин. Проте при посиленні пожеж, пов'язаному зі змінами клімату, цей баланс порушується: інвазивні види, наприклад сосна промениста, можуть швидко захоплювати території, загрожуючи ендемічним лісам.
Механізми, що лежать в основі післяпожежного відновлення, різноманітні. Дим і тепло здатні активувати проростання насіння певних видів, як це виявлено в експериментах з ефемерними травами в аргентинських степах. Водночас успішність сходів залежить від умов після пожежі — вологості, наявності біологічних залишків, як-от повалених стовбурів, та відсутності випасу худоби. В альпійських хвойних лісах Австрії різні види сосен і ялин демонструють неоднакову пристосованість до таких умов.
У субсередземноморських лісах Словенії, де пожежі трапляються рідко, спільноти все ж виявляють високу стійкість: ефемерні та рудеральні види швидко займають простір, а потім поступаються місцем рослинам, що відновлюються. Це дозволяє екосистемі відновлюватися без тривалої деградації, хоча при повторюваних сильних пожежах ризик незворотних змін зростає.
Особливо вразливими є рідкісні та ендемічні види, такі як нотофагус александрійський у Чилі або псевдотсуга крупнолуската в Каліфорнії. Моделі показують, що до кінця століття їхні ареали можуть скоротитися через збільшення ймовірності пожеж, а рефугіуми, що захищають від вогню, самі стають уразливими. Біологічні спадщини — мертві дерева та хмиз — допомагають зберегти мікроклімат та сприяють виживанню сіянців.
Отже, пожежі є подвійним чинником: за помірної частоти вони підтримують мозаїчність ландшафту та різноманіття, а за надмірної інтенсивності прискорюють втрату місцевих видів та поширення чужорідних. Розуміння цих закономірностей допомагає розробляти заходи зі зниження ризику сильних пожеж та підтримки природного відновлення.
