Звичайний вік для виду — до 90–100 років, а Джонатан перевищив цей поріг майже вдвічі. Дослідники з фонду Kallel Foundation і Кембриджського університету порівняли його генетичний матеріал із зразками молодших родичів. Вони виявили 287 унікальних варіантів генів, пов'язаних із відновленням ДНК, захистом теломер і роботою мітохондрій — клітинних «електростанцій».
Особливо примітно, що в деяких мітохондріальних генах метилювання ДНК у Джонатана виявилося таким самим «молодим», як у п'ятирічної черепахи. Вочевидь, це допомагає клітинам ефективніше давати раду пошкодженням, які зазвичай накопичуються з віком. Забір крові заборонили через ризик для здоров'я знаменитого мешканця острова, тому вчені обмежилися щічним зіскобом і слиною.
Результати опубліковано в журналі Science Advances. Вони не дають готового рецепта для людини, але показують, як природа розв'язує задачу довгого життя через тонкі налаштування геному та епігеному. Подібні дослідження допомагають побачити спільні механізми старіння в різних видів і зрозуміти, чому одні організми зберігають стійкість десятиліттями й століттями.
Життя Джонатана нагадує про крихкість і силу природних систем: навіть на крихітному острові, під захистом людей, стародавня черепаха продовжує свій шлях. Її генетичні особливості — це не просто цікавий факт, а ще один аргумент на користь дбайливого ставлення до рідкісних видів та їхніх оселищ.
Вивчення таких довгожителів відкриває вікно в те, як екосистеми та окремі види дають раду часові, і підкреслює нашу відповідальність за збереження умов, у яких можлива така дивовижна тривалість життя.
