Лівано-французький художник і композитор Тарек Атуї пропонує не відокремлювати музику від світу. Він створює інструменти зі скла, води, кераміки, металу й повітря, перетворює архітектуру на резонувальне тіло та запрошує людину слухати не лише вухами.
13 жовтня 2026 року Атуї відкриє нову звукову інсталяцію в Турбінному залі лондонської галереї Tate Modern — одному з найбільших і найнезвичайніших виставкових просторів світу.
Тут не буде звичної сцени з твором, завершеним до приходу глядачів.
Простір стане інструментом. Відвідувач — учасником.
А слухання — способом взаємодії зі світом.
Зала, яку неможливо змусити замовкнути
Турбінний зал Tate Modern — колишній промисловий простір заввишки з багатоповерховий будинок. Через нього щодня проходять туристи, шкільні групи, родини та випадкові відвідувачі. Тут розмовляють, сміються, бігають, зупиняються і знову вирушають далі.
Для традиційного концерту подібне середовище стало б серйозною проблемою. У залі занадто багато відбиттів, непередбачуваних шумів і людей, які постійно рухаються.
Але Атуї не прагне досягти стерильної тиші чи повторити заздалегідь визначене виконання. Його цікавить сам процес виникнення звуку — зустріч інструмента, приміщення та присутньої людини.
Тому шум зали не обов'язково стає перешкодою. Він може увійти до загального звучання як ще один повноправний учасник.
Точний устрій нової інсталяції поки не розкривається. До відкриття художник навмисно тримає її деталі в таємниці. Відомо, що це буде робота, створена спеціально для Турбінного залу й досліджуватиме зв'язок звуку, вібрації, архітектури та аудиторії.
Виставка триватиме до 11 квітня 2027 року і стане одинадцятим проєктом щорічної програми Hyundai Commission. За попереднє десятиліття роботи цієї серії побачили понад 19 мільйонів людей. The Guardian
Інструменти, яких раніше не існувало
Тарек Атуї народився в Бейруті в 1980 році, вивчав експериментальну музику у Франції, а сьогодні живе й працює в Парижі.
Замість того щоб обмежитися випуском альбомів і концертними турами, він почав досліджувати саму природу слухання. Разом з інженерами, майстрами, музикантами й художниками Атуї створює незвичайні інструменти, водночас схожі на механізми, скульптури та живі організми.
У його попередніх проєктах використовувалися:
- скло, вода, камінь, кераміка й метал;
- повітряні потоки та акустичні камери;
- мотори й електронні сенсори;
- комп'ютерні звуки;
- записи портів, морів і промислових просторів;
- дотики, дихання й рух людини.
Одні пристрої потрібно приводити в дію руками, інші реагують на повітря або моторний імпульс. Деякі можна сприймати як скульптури, поки вони мовчать, але в момент активації вони починають розкривати простір через звук.
Атуї не просто винаходить незвичайні тембри. Він досліджує, що саме робить об'єкт інструментом.
Можливо, інструментом стає не лише предмет, а й уся система відносин: матеріал, дотик, приміщення, слухач і увага, поєднані в одній події.
Чути можна не лише вухами
Одним із найважливіших досвідів для Атуї стала робота зі студентами школи для глухих у Шарджі, Об'єднані Арабські Емірати.
На заняттях використовували низькі частоти, які можна відчувати тілом. Звукова хвиля сприймалася через вібрацію, тиск і рух матеріалу — без потреби чути її звичним способом.
Цей досвід допоміг художнику побачити: єдиного універсального слухання не існує.
Люди різняться діапазоном слуху, будовою тіла, увагою, досвідом і емоційним станом. Одна людина помічає високу частоту, яку інша вже не сприймає. Певна пісня може звучати зовсім по-різному в радості, печалі чи тиші після сильного переживання. Постійний електричний гул здатен залишатися непомітним, поки хтось не зверне на нього нашу увагу.
Тому слухає не окреме вухо.
Слухає людина цілком — її тіло, пам'ять, емоції та спрямована увага.
Офіційний опис нового проєкту підкреслює саме цей принцип: творчість Атуї розширює поняття звуку за межі слуху й досліджує тактильні та візуальні способи його сприйняття. The Guardian
Історія, записана у воді
У проєкті Waters’ Witness — «Свідчення води» — Атуї досліджував звукові ландшафти портових міст, зокрема Афін, Бейрута, Абу-Дабі, Стамбула, Порту, Сінгапуру й Сіднея.
Записи робилися поблизу узбережжя, під водою та поряд із міською інфраструктурою. Так виявлялися акустичні шари, зазвичай недоступні людській увазі: рух суден, робота механізмів, підводні імпульси, воєнна активність і голоси самого середовища.
Художник поєднував ці записи з мармуром, металом, керамікою та каменем, перетворюючи зібрані звуки на просторовий досвід.
Вода тут ставала не тлом, а носієм пам'яті. Вона зберігала сліди людської діяльності, руху міста та історії місця.
Так виникала інша форма документування: минуле можна не лише читати чи розглядати — його можна почути у вібраціях простору.
Не концерт, а спільне звучання
Після відкриття нова робота в Tate Modern регулярно перетворюватиметься на майданчик для живих імпровізацій.
Перші дві музичні сесії призначено на 17 жовтня 2026 року. Разом із Тареком Атуї виступлять учасники проєкту Emptyset, трубач і композитор Мазен Кербадж, мультиінструменталіст Кенічі Іваса та співачка Ая Метваллі.
Голос, електроніка та акустичні інструменти вступатимуть у взаємодію із самою інсталяцією. В одному випадку музиканти зможуть використовувати її як звукову систему, в іншому — як набір інструментів або самостійне акустичне середовище.
Отже, твір не звучатиме однаково двічі.
Змінюються виконавці. Переміщуються слухачі. Простір відповідає на нові імпульси.
Кожна зустріч створює власну версію цілого.
У центрі проєкту опиняються спільне слухання, імпровізація та згуртування людей навколо звуку.
Про що нагадує нам музика?
Ми не перебуваємо поза світом і не спостерігаємо за ним з ізольованої точки. Наші кроки вже змінюють його звучання, дихання входить у спільний ритм, а увага виявляє те, що раніше залишалося непоміченим.
Нам не обов'язково мати професійний слух або знати музичну теорію, щоб бути частиною цієї партитури. Кожна форма присутності приносить у неї власну вібрацію.
Нікому не потрібно відмовлятися від своєї природи заради єдності. Навпаки, спільне звучання стає багатшим саме тому, що кожен входить у нього своїм голосом.
Музика народжується не тоді, коли світ змушують звучати, а коли його численним голосам дають почути одне одного.
