У пустелі Гурбантюнгют на північному заході Китаю росте мох, якому байдуже те, що губить більшість живого: майже повне висихання, мороз до мінус ста дев'яноста шести градусів і потужне гамма-випромінювання. Нещодавно з'ясувалося, що його витривалість не закінчується на земній поверхні: після польоту на низькій навколоземній орбіті цей мох повернувся до життя.
Вид Syntrichia caninervis виявили науковці Сіньцзянського інституту екології та географії Китайської академії наук під час Третьої Сіньцзянської наукової експедиції, масштабного проєкту, який Міністерство науки і технологій Китаю започаткувало в 2021 році. Рослина тут не рідкість: саме цей мох частіше за інших утворює біологічні ґрунтові кірки пустелі, тобто утримує пісок і дає життя ґрунту там, де його майже немає.
Лабораторні випробування показали, наскільки тонко влаштований його захист. Мох здатен втратити понад 98% води в клітинах і не загинути, а після зволоження повертає зелений колір буквально за дві секунди. Заморожування в рідкому азоті для нього теж не вирок: в експериментах він витримував таке занурення до 30 днів і потім оживав.
З радіацією картина схожа, але цифри в різних роботах розходяться. Для людини смертельною вважається доза близько 50 греїв, а мох, за даними оглядових джерел, переносить приблизно 500 греїв. У статті журналу The Innovation напівлетальна доза для нього оцінюється приблизно в 5000 греїв. Точне значення залежить від методики, тому його варто читати як орієнтир, а не як остаточний рекорд.
У березні 2026 року висушені зразки моху відправили на орбіту на борту китайського експериментального вантажного корабля «Цінчжоу». В умовах мікрогравітації та космічної радіації керована система поливу видавала рослинам крихітну кількість води. Тим не менш мох ожив і змінив сіро-чорне забарвлення на жовто-зелене. За словами Лі Сяошуан, дослідниці з Сіньцзянського інституту, це перший випадок, коли цілу рослину доставили на низьку навколоземну орбіту й успішно повернули до життя. Спостереження на орбіті показали, що мох продовжував регенерувати й рости.
Важливо розуміти, що «першим» тут названо саме цілий організм. У 2025 році дослідники показали, що спори іншого моху, Physcomitrium patens, пережили тривале перебування на зовнішній стороні Міжнародної космічної станції й зберегли здатність проростати. Спори — це зачатки, а не доросла рослина, і різниця між ними принципова для біологів.
Генетичний аналіз на рівні хромосом виявив у Syntrichia caninervis велику кількість генів, пов'язаних із реакцією на стрес. Саме в них, за задумом дослідників, і прихований молекулярний «код» такої стійкості. Практичний інтерес очевидний: за словами Лі Сяошуан, генетичний матеріал цього виду може стати в пригоді для створення стійкіших культур і відновлення спустошених земель.
Окрема лінія досліджень пов'язана з Марсом. У лабораторній імітації марсіанських умов, де атмосфера складалася на 95% з вуглекислого газу, а температура змінювалася від −60 до 20 °C, за високого УФ-випромінювання й низького тиску висушений мох теж відновлювався. Однак це не означає, що він ростиме й розмножуватиметься на Червоній планеті: це питання поки що залишається відкритим.
Підсумок виходить скромнішим за гучні заголовки, але від цього не менш цікавим. Мох не стане готовим рішенням для колонізації інших планет, зате показує, які біологічні механізми виживання варто вивчати. Дослідники планують подальші космічні експерименти, щоб зрозуміти, як рослини поводяться за тривалого впливу умов космосу.
