На прибережних луках Пемброкширу, на військовому полігоні Кастлмартін, після майже шістдесяти років відсутності знову знайшли личинок короткошийого жука-маслоїда. Це відкриття, зроблене під час обстеження 2026 року, стало результатом трирічних пошуків і дало надію на відродження популяції в єдиному відомому місці Вельсу.
Жук-маслоїд (Meloe brevicollis) отримав назву не лише за компактну форму тіла, а й за незвичайний захист: у разі небезпеки він виділяє з колінних суглобів жовто-оранжеву маслянисту рідину. Дорослі особини живуть близько року, активні з березня по червень і залежать від одиночних бджіл. Личинки чіпляються до бджіл, проникають у їхні гнізда й живляться запасами пилку, доки не перетворяться на дорослих жуків. Виживає лише приблизно одна личинка з десяти тисяч.
Вид потребує дуже специфічних умов: голої землі для відкладання яєць, густої рослинності для укриття та рясного цвітіння рослин. Такі ділянки у Великій Британії можна перелічити на пальцях, і втрата оселищ у XX столітті майже призвела жука до зникнення. Останні записи у Вельсі датувалися 1940-ми роками, а в 2022 і 2025 роках на Кастлмартіні знаходили лише мертвих дорослих особин.
Цього року картина змінилася: личинки розподілилися так, що експерти припустили успішне вилуплення з великої кладки. За словами Анни Хоббс із Bumblebee Conservation Trust, це «дуже хвилююче» свідчення відновлення розмноження. Проєкт входить до валлійської програми відновлення Natur am Byth і враховує потреби одразу кількох рідкісних видів — від джмеля-кардера до певних рослин.
Подібні знахідки нагадують, наскільки тісно переплетені долі комах та їхніх партнерів по екосистемі. Охорона одного жука вимагає збереження цілого ланцюжка: бджіл, квітів, ґрунту і навіть військового полігону, де трава залишається незайманою.
Успіх на Кастлмартіні показує, що тривалі, цілеспрямовані зусилля з моніторингу та управління оселищами можуть повернути види з межі зникнення.
