Обідньої пори в одній із шеньчженьських забігайлівок мережі «Лейфань» кухар натискає кнопку на планшеті, і механічна рука починає працювати. Через три хвилини на тарілці опиняється гунбао цзидін — з точністю до грама солі, до секунди за часом на вогні й із тим самим «вабі» — легким димком, який учорашня порція передала бездоганно.
Китайські мережі швидкого харчування вже не експериментують із роботами. За даними Китайської асоціації готелів, проникнення автоматичних воків у сегменті масового харчування та фастфуду сягнуло 30 відсотків. Кожна третя точка в мережі або повністю, або частково перейшла на машинне приготування. Бренд «Лейфань» за два роки виріс із двохсот до тисячі закладів саме тому, що робот гарантує однаковий результат у будь-якій провінції.
Головний інженер компанії «Сянлу робот» Ян Цзяньчен розповідає, що продажі їхніх AI-систем із січня по вересень зросли більш ніж удвічі. Машини тепер оснащені камерами на 40 мільйонів пікселів, які 30 разів на секунду знімають вміст сковороди. Алгоритм розпізнає ступінь розморожування м'яса, розмір нарізки овочів і момент, коли соус почав карамелізуватися. Раніше робот просто виконував записану програму; тепер він сам ухвалює рішення, як досвідчений кухар.
Географія та економіка Китаю зробили цю технологію неминучою. Величезні відстані між регіонами, різний склад води й навіть різна вологість повітря впливають на смак традиційної страви. Мережі, що відкривають по сотні точок на рік, не можуть покладатися на те, що кожен кухар у кожному місті відтворить той самий результат. Робот прибирає цю змінну: він не втомлюється, не хворіє й не вимагає підвищення зарплати після трьох років роботи.
Перші, кого витісняють машини, — не шеф-кухарі в мішленівських ресторанах, а саме ті, хто щодня повторює ту саму операцію сто разів. У шкільних і корпоративних їдальнях, де важлива стабільність, а не творчість, роботи вже стали нормою. Висока кухня з її імпровізацією, розумінням локальних смаків і «вабі» від живого вогню поки що залишається за людиною.
Практично відчути різницю можна в будь-якій із тисячі точок «Лейфань» або в закладах, де стоять системи «Сянлу». Достатньо замовити ту саму страву в різний час дня — і переконатися, що вона не змінюється. Саме це й приваблює мережі: не екзотика, а передбачуваність, яка раніше була доступна лише в дорогих закладах із постійним штатом.
Робот не скасовує кухню, він переносить досвід із рук кухаря в цифровий рецепт, і тепер питання стоїть так: хто писатиме ці рецепти й хто їх доопрацьовуватиме, коли смаки клієнтів знову зміняться.
