В Австралії розквітають дерева, що випускають світні бульбашки з туманом. У Венеції природні візерунки черепашок Аральського моря перетворюються на масштабний текстильний рисунок. За цими незвичайними творами стоять Адзуса Муракамі й Александр Гроувз — художники та дизайнери, які поєднують мистецтво, науку й технології, щоб досліджувати дивовижні механізми природи. 6 листопада їхня інсталяція New Spring продовжує привертати увагу відвідувачів Newcastle Art Gallery, а вже 14 листопада на Тайвані відкриється After the Rain — виставка, що вперше в Азії об'єднує два основні напрями їхньої творчості.
Побачити те, що зазвичай залишається непоміченим
В основі художнього мислення A.A. Murakami лежить незвичайний спосіб спостерігати за навколишнім світом. Художники не просто надихаються природними формами — вони вивчають процеси, завдяки яким ці форми виникають. Досліджують закономірності росту, зміни матеріалів, взаємодію фізичних сил і часу, а потім переводять наукові спостереження в художню мову.
Особливо цікаво це проявляється в роботі The Sun Sets in a Shell, представленій у павільйоні Узбекистану The Aural Sea на Венеційській бієнале 2026 року. Відправною точкою стала дрейсена — смугаста мідія, що мешкає в Аральському морі. Муракамі й Гроувз вивчили наукові моделі формування її черепашки та розробили спеціальний алгоритм в'язання, що відтворює біохімічні закономірності її утворення.
Так з'явився текстильний рисунок, у якому спіралі, хвилі, трикутні форми й повторювані фрактальні структури передають складну геометрію природного росту. Але найцікавіше — ці візерунки не є статичними за своїм походженням. Зміни температури, солоності, кислотності води та вмісту кальцію впливають на формування черепашки, залишаючи в її структурі своєрідний запис умов навколишнього середовища.
Виходить дивовижне поєднання наукового дослідження й художнього сприйняття: черепашка стає природним архівом, а алгоритм допомагає розкрити красу процесів, які людське око зазвичай не помічає. Художники переводять цю невидиму складність у матеріальну форму, поєднуючи цифрові технології та традиційне тактильне ремесло.
Коли технологія дозволяє природі проявитися
Інший бік їхнього мислення розкриває New Spring — інсталяція, яку зараз можна побачити в Newcastle Art Gallery в Австралії. Виставка відкрилася 26 вересня і триватиме до 31 січня 2027 року.
Три металеві конструкції, що нагадують дерева, випускають світні бульбашки, наповнені туманом. Вони виникають серед гілок, плавно переміщуються в просторі, змінюють форму й розчиняються. Потім з'являються нові.
Це не зображення цвітіння і не механічна імітація дерева. Художники створюють власну систему, у якій технологічний процес стає майже живим явищем. Глядач спостерігає не за готовим твором, а за його безперервною появою.
Тут особливо цікаво розкривається японське поняття моно-но аваре — тонке вміння помічати красу моменту, відчувати його унікальність і сприймати зміни як природну частину життя. Одна бульбашка зникає, але на її місці виникає наступна. І увага поступово переключається з бажання втримати побачене на здатність бути тут і зараз, помічати те, що відбувається, і відкриватися тому, що з'явиться далі.
У цьому є дуже позитивна ідея: краса не закінчується разом з окремою миттю. Вона продовжується в нових формах. Технології A.A. Murakami дозволяють буквально побачити цей принцип — природа не перестає творити, а кожен момент стає частиною наступного.
Саме такий підхід художники називають Ephemeral Tech — «ефемерні технології». Вони розробляють власні механізми, щоб створювати явища з туману, повітря, світла та інших мінливих станів матерії. Технологія тут не демонструє себе, а відкриває людині новий спосіб взаємодії з фізичним світом.
Один союз — спільний погляд на світ
За A.A. Murakami стоять Адзуса Муракамі й Александр Гроувз, які познайомилися в 2010 році в лондонському Королівському коледжі мистецтв. У 2011 році вони заснували Studio Swine — експериментальну дизайн-студію, а в 2020-му створили A.A. Murakami як самостійну художню практику, у якій технології допомагають формувати нові фізичні та чуттєві переживання.
Їхня співпраця цікава тим, наскільки широко вони досліджують навколишній світ. Художники вивчають місцеві виробництва, ремесла, природні ресурси та способи поводження з матеріалами. Їх цікавить не лише форма майбутнього об'єкта, а й уся історія, що за нею стоїть: від походження сировини й особливостей місцевого середовища до людської праці, культурних традицій і можливостей нового виробництва.
У проєктах Studio Swine використані матеріали отримують несподіване продовження. У Sea Chair пластикові відходи, зібрані в океані, перетворюються на меблі. У Can City алюмінієві банки переплавляються в мобільній ливарній установці, що працює на відпрацьованій рослинній олії. А в Hair Highway людське волосся досліджується як відновлювана альтернатива таким матеріалам, як панцир черепахи та тропічна деревина.
Кожен із цих проєктів починається із запитання, яке виходить далеко за межі дизайну: що ми знаємо про матеріал, яким користуємося? Як він з'явився? Як пов'язаний із місцем, людьми й природою? І які можливості відкриються, якщо подивитися на нього інакше?
Особливо масштабно цей підхід розкривається в Fordlandia — проєкті, присвяченому історії однойменного міста в амазонських джунглях. Його заснував у 1928 році американський промисловець Генрі Форд, який розраховував створити власну базу виробництва натурального каучуку для автомобільної промисловості.
Історія Fordlandia стала прикладом складної взаємодії індустріальних планів і природного середовища. Спроба перенести в Амазонію американську модель міста й організованого виробництва зіткнулася з кліматом, особливостями тропічної екосистеми та проблемами вирощування каучукових дерев. Поселення зрештою було залишене.
Муракамі й Гроувз звертаються до цієї історії не лише як до епізоду промислового минулого. Вони досліджують можливості натурального каучуку, місцеві способи його отримання, працю збирачів латексу та матеріали амазонського лісу. В інсталяції створюється своєрідний простір, де природні ресурси, промислова історія й культурні уявлення про прогрес зустрічаються в одному художньому творі.
Тут особливо ясно проявляється масштаб їхніх інтересів: за одним матеріалом вони здатні побачити цілу географію, історію людських рішень, економічні системи та відносини між природою і виробництвом.
Нова зустріч у Тайчжуні
14 листопада в музеї CMP Inspiration на Тайвані відкриється After the Rain. Виставка вперше в Азії об'єднає дві практики дуету — Studio Swine і A.A. Murakami — і дозволить побачити їхній спільний творчий метод в одному просторі.
В експозиції представлять масштабну версію New Spring заввишки близько шести метрів, а також проєкти Studio Swine, серед яких Sea Chair, Can City, Hair Highway і текстильна робота A Thousand Layers of Stomach. Окреме місце займе Fordlandia.
Назва «Після дощу» тут набуває особливого сенсу. Дощ змінює стан навколишнього світу: повітря стає чистішим, земля отримує вологу, а звичні поверхні відкривають нові відтінки й фактури. Це момент оновлення, коли можна помітити те, що раніше залишалося поза увагою.
І, мабуть, саме так можна описати весь творчий шлях Муракамі й Гроувза. В одних проєктах вони досліджують походження матерії та можливості її нового застосування. В інших створюють явища, які неможливо втримати в постійній формі. Але в обох випадках їх цікавить одне: як влаштований світ, як у ньому виникають нові форми і скільки дивовижного ховається в процесах, повз які ми зазвичай проходимо.
Мистецтво як можливість побачити більше
Роботи A.A. Murakami і Studio Swine нагадують, що мистецтво сьогодні може народжуватися не лише з художнього образу, а й із наукового відкриття, інженерного експерименту, вивчення матеріалу чи уважного спостереження за природою.
Муракамі й Гроувз не намагаються відокремити людину від навколишнього світу. Навпаки, вони показують, наскільки тісно пов'язані природні процеси, технології, культура й повсякденне життя. Їхні твори пропонують не готові відповіді, а нові способи дивитися, досліджувати й помічати взаємозв'язки.
І, можливо, найцікавіше в їхній творчості — здатність змінювати саму точку зору глядача. Побачити в мушлі історію цілого моря, у використаному матеріалі — можливість нового народження, а в зникаючій бульбашці — не втрату, а початок наступної миті.
Світ не перестає створювати нове. Іноді достатньо лише навчитися це помічати.
