У Національному центрі візуальних мистецтв у Дамаску відкрилася перша виставка нового проєкту «У мистецтва є слід — 2026». Понад 200 творів 197 художників різних поколінь і напрямів зібрано в одному просторі: живопис і графіка, скульптура й каліграфія, фотографія, цифрове мистецтво та нові медіа.
Це не просто велика групова виставка. Уперше в такому масштабі сирійська мистецька сцена отримує простір, де різні покоління, техніки й способи бачити світ опиняються поруч. Проєкт задумано як регулярну платформу для сучасного мистецтва країни, здатну з кожним новим випуском фіксувати його розвиток і розмаїття.
Мистецтво без єдиного сюжету
Найпомітніше в експозиції — її широта.
Тут є роботи, пов'язані з пам'яттю та людським досвідом останніх років. Але поруч із ними — пейзажі, абстрактні композиції, експерименти з кольором і формою, каліграфічні аркуші, фотографії та твори, створені за допомогою сучасних технологій.
Художник може звертатися до пам'яті, а може досліджувати чистий колір. Може працювати з конкретним місцем, а може створювати цілком абстрактний світ. Може продовжувати традицію каліграфії або використовувати цифрові інструменти.
Усі ці напрями існують одночасно. І саме це розмаїття стає одним із головних жестів проєкту.
Виставка показує, наскільки широким може бути простір мистецтва, коли воно не зобов'язане говорити лише про історичний досвід. Пам'ять тут стає одним із можливих мистецьких матеріалів — поряд із кольором, формою, лінією, простором, природою й технологією.
197 художників — одна сцена
Організатори свідомо прагнули представити мистецьке життя країни якомога ширше. У проєкті беруть участь визнані майстри й молоді автори, художники, які працюють у класичних техніках, і ті, хто експериментує з новими медіа.
В одному просторі зустрічаються різні покоління. Це дає змогу побачити не лише відмінності між ними, а й те, як мистецькі ідеї продовжують передаватися, змінюватися й набувати нового звучання.
Замість одного кураторського висловлювання глядач отримує безліч самостійних голосів.
У цьому й полягає одна з важливих особливостей проєкту: він не пропонує єдиного погляду на сучасне сирійське мистецтво, а створює простір, у якому одночасно можуть існувати різні естетики, теми й мистецькі позиції.
Від каліграфії до цифрових практик
Прагнення охопити якнайбільше мистецьких мов помітне й у структурі експозиції.
Окрім живопису, скульптури й графіки, тут представлено кераміку, арабську каліграфію, друковану графіку, фотографію, відео, інсталяції та цифрові твори.
Каліграфія в сучасних роботах може ставати самостійною пластичною формою — лінією, ритмом і простором. Поруч із нею існують технології та нові медіа, що розширюють звичні межі мистецького твору.
Так виставка показує сучасне мистецтво не як набір окремих жанрів, а як поле, що постійно розширюється, у якому традиційні форми можуть зустрічатися з експериментом.
Пам'ять — один із матеріалів
Серед робіт є твори, які напряму звертаються до складного досвіду останніх років. Серед них — «Мученик-ангел» Юсефа аль-Буши та літографія Марії ас-Сархан «Шок і заперечення». В експозиції також представлено роботи, пов'язані з Дамаском, Маалулою, Пальмірою та іншими місцями.
Але поряд із ними — твори, які не прагнуть розповідати історію буквально.
Пам'ять тут не стає єдиною мовою. Вона виявляється одним із багатьох матеріалів, з якими працюють художники.
Для одного автора це може бути образ міста, для другого — колір, для третього — лінія, для четвертого — людська фігура, для п'ятого — цифрове середовище.
Мистецтво отримує можливість не лише зберігати пережите, а й створювати нові образи сучасності.
Простір для діалогу поколінь
Важливою частиною проєкту стає зустріч художників різного віку й творчих біографій. В одному просторі опиняються майстри, чия практика формувалася десятиліттями, і автори, які лише починають свій шлях.
Такий формат створює простір для діалогу — між досвідом і експериментом, традицією й технологією, уже сформованими мовами та тими, які лише виникають.
Замість поділу на покоління виставка пропонує побачити їх одночасно: як частини однієї мистецької сцени, яка продовжує розвиватися.
Тож проєкт стає не стільки підсумком певного періоду, скільки початком нової мистецької розмови.
Виставка як початок архіву
У проєкту є й довгостроковий вимір. Організатори заявили про створення професійної системи відбору й нагородження робіт, а також про придбання окремих творів для національної мистецької колекції.
Виставкову програму доповнюють п'ять семінарів і три спеціалізовані майстерні, що пов'язують експозицію з освітньою та дискусійною програмою.
Так поступово формується інфраструктура, яка може існувати довше за одну виставку. Кожен новий випуск зможе додавати до мистецького архіву нові імена, твори й напрями — фіксуючи зміни в сучасному мистецькому житті Сирії.
Слід, який створюється зараз
Назву проєкту можна прочитати не лише як роздум про збереження минулого, а й як твердження про сучасність.
Слід мистецтва може бути матеріальним — картиною, фотографією чи об'єктом, який увійде до колекції. Може бути візуальним — образом, який залишиться в пам'яті глядача. А може бути культурним: ідеєю, технікою або мистецькою мовою, яка продовжить жити й розвиватися в наступному поколінні.
У цьому сенсі «У мистецтва є слід» говорить насамперед про творення.
Про можливість зібрати в одному просторі 197 різних мистецьких голосів. Про зустріч визнаних майстрів і молодих авторів. Про сусідство пам'яті й абстракції, пейзажу та каліграфії, традиційних технік і нових медіа.
Уперше таке розмаїття стає частиною одного проєкту — і саме в цьому його значення.
Якщо ініціатива продовжиться, з часом її слідом стане не лише колекція окремих творів, а й поступово створювана історія сучасного мистецтва Сирії — історія, в якій різні покоління та мистецькі мови зможуть і надалі зустрічатися, змінюватися й творити нове.
