Ми звикли до лякаючих заголовків про те, що мікропластик виявлений скрізь, у кожній системі людського організму — у крові, легенях, мозку і навіть плаценті. Масштаби проблеми здаються тотальними. Але недавнє дослідження Мічиганського університету додало до цієї картини важливий, іронічний нюанс: значна частина цих лякаючих знахідок може бути результатом забруднення зразків... самими вченими.
Група хіміків під керівництвом Медлін Клаф та Енн Макніл виявила, що стандартні нітрилові та латексні рукавички, які дослідники одягають саме для того, щоб «захистити» зразки від забруднення, самі є джерелом мікроскопічних частинок.
При виробництві рукавичок використовуються стеарати — солі стеаринової кислоти, які працюють як розділювальний агент, дозволяючи легко знімати готовий виріб з форм. Коли вчений у рукавичці торкається пробірки, фільтра або предметного скла, на поверхні залишається невидимий слід із цих солей.
При використанні стандартної інфрачервоної та Раманівської спектроскопії частинки стеаратів практично невідрізненні від справжнього мікропластику, наприклад, поліетилену. Експеримент показав, що простий сухий контакт рукавички зі зразком може згенерувати в середньому до 2000 хибнопозитивних «частинок мікропластику» на квадратний міліметр.
Чи означає це, що мікропластику не існує? Звісно, автори дослідження першими кинулися захищати колег по цеху, які роками масштабували проблему. «Це не означає, що забруднення мікропластиком не існує, — підкреслює професор Енн Макніл. — Ми можемо завищувати його обсяги через цю помилку, але його все одно бути не повинно. Його, як і раніше, дуже багато, і в цьому проблема».
Відкриття стосується в першу чергу систематичної помилки в кількісних оцінках, особливо у пробах атмосферного повітря, води та ґрунту, де концентрація частинок і так мала. Якщо ж говорити про тканини людини, то так, протоколи забору та аналізу біоматеріалів тепер вимагають перегляду, щоб виключити «рукавичний слід». Але це, на думку вчених, не анулює попередні дані, а лише змушує перевірити їх з використанням нових алгоритмів, які вчені вже розробили для відмінності стеаратів від реальних полімерів.
Ця історія нагадує інший випадок. В останньому десятилітті минулого століття в обсерваторії Паркса (Австралія) астрономи роками реєстрували загадкові короткі радіосигнали, названі «перитонами», які за характеристиками відповідали позаземним імпульсам або слідам злиття нейтронних зірок. Розгадка виявилася максимально приземленою: сигнал давала мікрохвильова піч у кімнаті відпочинку персоналу, яку відкривали до закінчення циклу розігріву, що викликало короткочасний сплеск випромінювання на частоті. Інструмент дослідження був справний. Просто вчені не врахували побутовий фактор у високотоній системі, а причина виявилася там, де її не чекали.
Базовий факт залишається непорушним: людство дійсно примудрилося залишити свої синтетичні сліди всюди. Просто тепер ми знаємо, що іноді ці сліди залишає не тільки глобальна промисловість, але й сам дослідник наслідків рукою в латексній рукавичці.
