Заплющте очі й заткніть вуха: зовнішній світ зникає, а відчуття «я тут» нікуди не дівається. Саме це базове почуття власної присутності нейронауковці Маршалл Девор з Єврейського університету в Єрусалимі та Марк Барон з лікарні Бет Ісраель Діаконіс і Гарвардської медичної школи пропонують шукати не в корі великих півкуль, а в одному з найдавніших відділів мозку — стовбурі.
Від часів панування кортикоцентричного погляду кору вважають «пропискою» свідомості: саме тут обробляються сенсорні сигнали, народжуються думки й формується сприйняття. Однак у теоретичній статті, опублікованій у журналі The Neuroscientist у 2026 році, Девор і Барон указують на факти, які ця картина пояснює погано. Біль, на відміну від зору чи слуху, не має виділеної коркової зони, а електрична стимуляція кори рідко викликає больові відчуття. Натомість невеликі інсульти в певних ділянках стовбура нерідко занурюють людину в кому. Є й зворотний приклад: дорослі з гідроцефалією, у яких кора була сильно стоншена, зберігали повноцінне мовлення.
Ключові докази автори беруть з експериментів на щурах. Мікроскопічні дози анестетика, введені в крихітну зону верхнього відділу стовбура — мезопонтинний тегментум, швидко й оборотно вимикали реакції на біль та інші ознаки неспання. Такий дослід було поставлено ще у 2001 році під керівництвом першого автора статті. Важливий аргумент дають і діти з гідраненцефалією — рідкісним станом, за якого великі півкулі внутрішньоутробно руйнуються й заміщуються рідиною. У таких дітей часто майже не залишається кори, але вони усміхаються, сміються, плачуть і реагують на близьких. Автори вважають, що ці спостереження вказують: стовбур забезпечує базове «відчуття присутності», а кора лише наповнює його змістом. Ідею свідомості без кори розвивав і Б'єрн Меркер, який ще раніше говорив про свідомість у таких дітей.
Гіпотеза прямо кидає виклик кортикоцентричним теоріям, наприклад глобальному робочому простору та теорії інтегрованої інформації, які пов'язують свідомість із широким поширенням сигналів по корі. Сам Девор зі співавторами у статті 2022 року для журналу Behavioral and Brain Sciences критикував інтегровану інформацію за опору на таламокортикальні взаємодії. Якщо базова свідомість виникає в давній структурі, спільній для всіх хребетних, мінімальний субстрат суб'єктивного досвіду може існувати й без складних коркових обчислень. Це не скасовує ролі кори у складних формах усвідомлення, але ставить під сумнів її необхідність для самого факту наявності досвіду. Відмінність тут важлива: виявити шкідливий стимул і відчути біль — різні речі. Нервова система може запустити автоматичне відсмикування руки, але біль додає до цього переживання: «мені боляче».
Уявіть автомобіль. Мотор і базова електрика дають машині саму здатність їхати, а приладова панель і навігатор показують маршрут і роблять поїздку осмисленою. Без мотора панель — марний набір вогників, але й без панелі машина все одно їде. За версією авторів, стовбур відповідає за «включеність» свідомості, а кора — за її зміст.
Важливо розуміти: це гіпотеза, а не доведений механізм. Девор і Барон самі визнають, що жодна з сотень наявних теорій свідомості, включно з їхньою власною, не пояснює, як нейрони породжують суб'єктивний досвід. Опора гіпотези — непрямі дані: клінічні випадки, експерименти на тваринах і анатомічні спостереження. Тому потрібні прямі перевірки, насамперед вивчення самого середнього мозку та його зв'язків. Автори також припускають, що нейрони стовбура можуть впливати один на одного не точковими контактами, а виділяючи хімічні речовини, які поширюються по навколишніх тканинах — приблизно так, як дофамін діє в деяких відділах мозку.
Якщо мінімальні умови свідомості справді лежать у стовбурі, межа між «свідомою» та «рефлекторною» поведінкою у хребетних стане ще розмитішою. Це стосується й медицини: лікарям доведеться точніше оцінювати стан пацієнтів із пошкодженнями мозку, адже зовнішні ознаки неспання або їх відсутність можуть вводити в оману.
