У червні 2026 року в журналі Frontiers in Pain Research вийшла гіпотеза, що кинула виклик традиційному розумінню хронічного первинного болю. Автори — Мухаммад Хатіб, Дрор Робінсон і Мустафа Яссін з Медичного центру Рабіна в Ізраїлі — запропонували шукати причину болю не у запаленні чи сенсибілізації, а в порушенні біоелектромагнітної когерентності на межі між свідомістю та нейронною тканиною. Їхня аргументація спирається на дані магнітоенцефалографії, що демонструють таламокортикальну дисритмію у пацієнтів із хронічним болем, а також на теорію свідомого електромагнітного інформаційного поля Джонджо МакФаддена — одного з провідних прихильників електромагнітних теорій свідомості.
Ця гіпотеза радикально перевертає домінуючу модель болю, де симптом виникає як наслідок периферичних сигналів та центральної сенсибілізації. Автори натомість розглядають порушення електромагнітної узгодженості як первинну подію, здатну ініціювати каскади цитокінів та нейрозапалення. Свою позицію вони підтримують посиланням на transmissive теорію свідомості, запропоновану Вільямом Джеймсом у його лекції 1898 року «Human Immortality», де мозок постає не творцем, а фільтром свідомості — подібно до того, як призма не створює колір, а лише розкладає його. Додаткове підтвердження автори бачать у даних про фотобіомодуляцію, яка знижує біль через відновлення електромагнітної когерентності та активізацію клітинної енергії.
Методологічно робота є теоретичним аналізом без нових експериментальних даних. Автори відкрито визнають фальсифікованість своїх побудов, однак не наводять контрольованих досліджень, які б безпосередньо довели причинно-наслідковий зв'язок між дисритмією та суб'єктивним больовим досвідом. Існуючі спостереження — зміни варіабельності серцевого ритму, ультраслабке фотонне випромінювання — залишаються на рівні кореляції, що потребує подальшої перевірки.
Теорія МакФаддена виходить з того, що ендогенне електромагнітне поле мозку інтегрує інформацію та чинить зворотний вплив на генерацію потенціалів дії через вплив на іонні канали. Коли це поле втрачає когерентність, суб'єктивний досвід болю може зберігатися навіть після того, як периферична патологія вже розсмокталася. Така постановка зачіпає фундаментальне питання нейронних корелятів свідомості: не просто наявність активності в мозку, а її просторово-часова організація та електромагнітна структура визначають феноменальний зміст переживання.
Уявіть радіоприймач, що ловить перешкоди замість чистого сигналу: станція продовжує мовити, але приймач спотворює звук. Аналогічно, при порушенні біоелектромагнітної когерентності мозок може «декодувати» нормальні сигнали у спотвореному вигляді, породжуючи стійке відчуття болю без очевидного структурного пошкодження тканин.
Стаття порушує фундаментальне питання: наскільки сучасна нейронаука здатна пояснити суб'єктивний аспект болю, не зводячи його до молекулярних та клітинних механізмів? Якщо ця гіпотеза знайде емпіричне підтвердження, вона переорієнтує терапевтичні стратегії — від пригнічення запалення до відновлення електромагнітної узгодженості через фотобіомодуляцію, магнітотерапію та інші методи прямого впливу на біоелектромагнітні поля мозку.
Робота ілюструє найважливіший зсув у розумінні меж між нейронною активністю та свідомим досвідом — зсув, який визначатиме розвиток клінічної практики та філософії науки про свідомість найближчими роками.
