14 серпня 2026 року, коли президент CONICET Даніель Саламоне в інтерв’ю Infobae заявив, що «неправда, ніби вчені виїжджають з країни», а дані показують приплив 1750 стипендіатів у 2024 році та плани на 2100 у 2026-му, реакція не забарилася.
Вчені з Mesa Federal por la Ciencia y la Tecnología та RAICYT негайно опублікували детальний аналіз: за період з грудня 2023 по червень 2026 року система втратила 6400 робочих місць, у CONICET — 377 дослідників (145 — за власним бажанням), 2549 стипендій, з них 637 — відмови; зарплати впали на 40% у реальному вимірі, а кількість претендентів на кар’єру дослідника скоротилася з 1960 до 1378.
Саламоне, за освітою ветеринар, прийшов до CONICET з чітким завданням — «зберегти величезний науковий потенціал і водночас трансформувати його для більшого впливу на виробничий розвиток Аргентини». Його публічна позиція послідовно заперечує «науковий геноцид», підкреслює наступність стипендій та звинувачує попередній уряд в основній частині відтоку.
Однак цифри, які він наводить, не враховують контекст: ліквідацію підсекретаріату з досліджень та перспектив, припинення продовження постдокторських стипендій (з 1400 у 2022 році до нуля у 2025-му), падіння реальних зарплат та відсутність фінансування проєктів, через що лабораторії не можуть купити навіть витратні матеріали.
Саламоне діє в межах жорстких політичних обмежень: він призначений урядом, який проводить радикальне скорочення витрат, і його власне виживання на посаді залежить від демонстрації «успіхів» реформи. Інституційна роль вимагає захисту бюджету та кадрів, але політична лояльність вимагає виправдання курсу.
Коли під тиском протестів та міжнародного листа нобелівських лауреатів він обирає вибіркові дані та звинувачує опонентів у «коротких ногах брехні», це не випадкова обмовка, а підтвердження стійкої моделі: пріоритет політичного наративу над повною картиною реальності.
Як лікар, який вимірює температуру лише у тих пацієнтів, чиї показники вкладаються у бажаний діагноз, Саламоне фокусується на вхідних стипендіях та ігнорує відтік вже сформованих кадрів і руйнування умов для роботи.
Це не просто суперечка про цифри. Це момент, коли керівник наукової ради змушений вибирати між захистом інституту, який йому довірено, та захистом політичного курсу, від якого залежить його становище. Вибір зроблено публічно та послідовно.
У підсумку питання, яке ставлять вчені, залишається без відповіді: чому все важче будувати гідне професійне життя, займаючись наукою в Аргентині? Відповідь на нього визначає не тільки долю CONICET, а й те, чи збереже країна здатність генерувати власні знання.
