Багато з нас звикли уявляти ріст дерев як пряму лінію: влітку дерево активно фотосинтезує, переробляє вуглекислий газ і тут же нарощує товщину стовбура та гілок. Просто й логічно. Але протягом десятиліть учених бентежив дивний парадокс: одного року дерево може інтенсивно поглинати вуглець, але при цьому ледь помітно потовщуватися, а іншого року приріст річних кілець виявиться чудовим, хоча фотосинтез був напрочуд слабким.
Через цю неузгодженість здавалося очевидним, що ріст лісів лімітують внутрішні чинники — потреби дихання рослин або наявні запаси вуглеводів, — а не обсяги засвоєного вуглецю. Але нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Plants у 2026 році під керівництвом Нгок Нгуєн, Мяо Чжана і Тревора Кінана, спростовує цю логіку.
Автори провели масштабний аналіз, об'єднавши три типи даних: спостереження з веж потоку вуглецю з мереж FLUXNET і AmeriFlux, вимірювання ширини річних кілець дерев і глобальні моделі рослинності. Охопивши 31 лісових ділянок і проаналізувавши дані за період з 1951 по 2020 рік, учені з'ясували несподіване: короткострокові коливання й розбіжності не впливають на довгострокову картину. За 70 років маса деревини зростала строго пропорційно фотосинтезу. Інакше кажучи, дерева можуть тимчасово відкладати вуглець «про запас» через нерівномірність поглинання, але в масштабі десятиліть вони залишаються надійним фільтром вуглекислого газу.
Уявіть річку, що впадає в озеро. Рівень води в озері піднімається пропорційно обсягу притоку, навіть якщо через пороги й зигзаги русла вода рухається нерівномірно. Так і дерева: їхні річні кільця фіксують не кожне коливання фотосинтезу, а підсумковий баланс вуглецю, накопичений за рік. Ця знахідка має важливі наслідки для кліматичних моделей. Щоб правильно оцінити роль лісів у боротьбі з глобальним потеплінням, потрібно спиратися не на короткострокові вимірювання, а на довгі, багаторічні спостереження. Тільки вони розкривають справжню здатність лісів накопичувати вуглець і слугувати кліматичним стабілізатором.
