У віддаленому регіоні Ґуайнія на сході Колумбії, де сходяться води Оріноко та Амазонки, вчені виявили несподіваний союз: давні мови корінних народів допомагають розкрити багатство місцевої фауни. Коли дослідники почали вивчати бабок у цьому краї, наукові дані згадували лише близько десяти видів. Спільна робота з місцевими громадами дозволила збільшити кількість відомих видів майже до ста двадцяти.
Проєкт «Дракони Ґуайнії» виявив, що різноманіття цих комах пов'язане з унікальним положенням регіону на стику кількох екосистем. Тут мешкають види, характерні для басейну Оріноко, Амазонії та ендеміки Ґвіанського щита. Бабки та рівнокрилі бабки слугують своєрідними індикаторами стану прісноводних екосистем, чутливими до змін у воді.
Однак водойми Ґуайнії зазнають дедалі більшого тиску. Видобуток корисних копалин, вирубка лісів, неконтрольовані відходи та зростаючий туризм загрожують крихкій рівновазі. Без точних знань про види та їхні місця існування захистити ці території стає складніше.
Учені провели серію зустрічей із жителями, включаючи дітей та старійшин, які зберегли знання предків. На цих зібраннях комах показували та просили назвати їх місцевими мовами — тукано, пуінаве, куріпако. Деякі назви вдалося відновити з пам'яті останніх носіїв, інші довелося створювати заново мовами, які самі перебувають під загрозою зникнення.
Лідер громади тукано Деліо Суарес зазначив, що така робота змушує замислитися про повернення втрачених слів і звернення до мудрості предків. Громади тепер не лише фіксують види, а й розробляють власні методи спостереження за бабками як за маркерами чистоти води.
Цей підхід показує, як знання, закодоване в мові, стає інструментом охорони природи. Коли люди називають істоту своєю рідною мовою, вона перестає бути абстрактним об'єктом і перетворюється на частину їхнього світу, за яку вони несуть відповідальність.
Збереження мов разом з екосистемами дозволяє місцевим жителям ефективніше стежити за станом своїх річок та озер.
