У тропічних лісах Центральної та Південної Америки крихітні хоботкові кажани (Rhynchonycteris naso) проводять дні, притулившись до стовбурів дерев. Їхнє плямисте хутро й крила зливаються з корою, але відкрите місце існування робить їх уразливими для птахів і павуків. Щоб не привертати уваги, ці кажани не лише маскуються візуально, а й спілкуються та орієнтуються за допомогою звуків, які залишаються поза межами слуху більшості хижаків і жертв.
Нове дослідження, опубліковане в Annals of the New York Academy of Sciences, показує, що хоботкові кажани використовують частоти вищі за 40 кілогерц — поріг, за яким зазвичай не чують їхні природні вороги. Людина вловлює звуки лише до 20 кілогерц, тому багато сигналів кажанів для нас нерозрізненні. Науковці з Музею природничої історії в Берліні та Смітсонівського інституту тропічних досліджень записали в Коста-Риці щонайменше 22 типи складів і 17 комбінацій, серед яких переважають високі «гачки» — серії звуків, що несуть інформацію про стать та індивідуальність особини.
Особливо активно кажани «розмовляють» у шлюбний період. Самці виконують складні пісні, проте й вони здебільшого залишаються в ультразвуковому діапазоні. Ехолокаційні сигнали при цьому виявилися вищими, ніж у близькоспоріднених видів того самого розміру. Розрахунки показали: міль здатна почути кажана, що наближається, лише на відстані менш ніж три метри, що дає комасі мінімум часу на порятунок. Таким чином, високі частоти водночас допомагають полювати в stealth-режимі та знижують ризик бути виявленим самому.
Дослідники зазначають, що соціальні сигнали й ехолокація, вочевидь, еволюціонували разом: ті самі органи виробляють і сприймають обидва типи звуків. Добір, спрямований на скритність, міг вплинути на обидва. Водночас дальність поширення таких сигналів невелика — вони не линуть далеко, що додатково знижує ймовірність перехоплення.
На відміну від багатьох інших кажанів, хоботкові віддають перевагу відкритим місцям, тому акустичне маскування стає для них особливо важливим. Дані вказують, що лише небагато типів складів потрапляють у діапазон, чутний хижакам, а більшість — ні. Це дає змогу підтримувати соціальні зв'язки, не жертвуючи безпекою.
Однак майбутнє виду викликає запитання. Зміна клімату та можливі супер-Ель-Ніньйо можуть порушити звичний режим опадів у регіоні, що вже призводило до значної загибелі інших видів кажанів. Науковці продовжують вивчати репертуар пісень і умови, за яких кажани переходять на помітніші сигнали.
Спостереження за хоботковими кажанами нагадують: навіть у світі, де виживання залежить від уміння залишатися непомітним, природа знаходить способи зберігати зв'язок між особинами, не привертаючи зайвої уваги.
