Італійські археологи виявили під фундаментом єрусалимського Храму Гробу Господнього комплекс споруд I століття, топографія і характер яких відповідають опису місця розп'яття та поховання Ісуса Христа в Новому Заповіті. Розкопки велися під керівництвом археологині Франчески Романи Стасолли.
Що саме знайшли під храмом
Під кам'яною підлогою базиліки IV століття вчені розкрили кілька археологічних шарів. На глибині, що відповідає періоду до руйнування Єрусалима римлянами в 70 році н. е., було зафіксовано:
- Стародавній каменолом, у якому в раніший період добували білий єрусалимський вапняк. Коли видобуток каменю припинився, занедбані кар'єри засипали родючим ґрунтом.
- Сліди оброблених сільськогосподарських ділянок — борозни, фрагменти іригаційних систем і сліди кореневих систем.
- Залишки саду: ідентифіковано сліди оливкових дерев і виноградних лоз. Попереднє датування органічних решток указує на I століття н. е. — період, до якого традиційно відносять земне життя Ісуса.
- Скельну гробницю з характерним для юдейської поховальної традиції I століття устроєм. Поруч виявлено круглу кам'яну споруду — вочевидь, залишок привального каменя, яким запечатували вхід до усипальниці.
Збіг із текстом Євангелій
Знахідка послідовно відтворює деталі, зафіксовані в різних євангельських джерелах. Євангеліє від Івана прямо вказує на наявність саду: «На тому місці, де Він розп'ятий, був сад, і в саду гріб новий, у якому ще нікого не було покладено» (Ів. 19:41). Саме залишки оливкових і виноградних насаджень, виявлені італійською експедицією, дають цьому тексту археологічне підтвердження.
Євангелія від Матвія, Марка і Луки, своєю чергою, описують гробницю як висічену в скелі і закриту каменем — що відповідає знайденій структурі з привальним каменем. За словами Франчески Романи Стасолли, виявлені поля і сад розташовувалися саме в тій зоні, яка в I столітті перебувала між міськими мурами Єрусалима і скельним останцем Голгофи.
Позиція дослідників
Керівниця робіт наголошує: археологічні знахідки не дають науково незаперечного доказу того, що в цій конкретній гробниці був похований саме Ісус Христос. Подібне твердження виходить за межі можливостей археології як дисципліни.
Водночас результати розкопок показують, що місце, яке християни шанують майже дві тисячі років, має характеристики, які послідовно збігаються з описами Нового Заповіту. Ландшафт I століття — занедбана каменоломня, перетворена на сад з оливковими та виноградними насадженнями, скельна гробниця за міською межею — цілком відповідає топографії, описаній євангелістами.
Історичний контекст
Храм Гробу Господнього було зведено за наказом імператора Костянтина Великого в IV столітті, після того як паломниця цариця Олена ідентифікувала це місце як місце розп'яття та поховання. До цього, у II столітті, імператор Адріан насипав поверх скельного останця платформу і встановив на ній язичницький храм Венери — саме цей насип, як показали розкопки, законсервував давніший ландшафт I століття.
Завдяки тому, що римська забудова фактично «запечатала» давніші шари, археологам удалося виявити саме те середовище, у якому, згідно з євангельським свідченням, відбулося поховання. Італійська експедиція підтвердила: під багатовіковими нашаруваннями візантійських, хрестоносних і османських перебудов зберігся саме той тип ландшафту — сад при скельній гробниці за міською межею, — який описано в Євангеліях.
