Суперземлі та міні-нептуни здаються схожими за габаритами, проте їхні орбітальні біографії розійшлися кардинально. Китайські астрономи продемонстрували, що ці планети торували цілком відмінні еволюційні маршрути.
Команда дослідників із Національної астрономічної обсерваторії Китайської академії наук опрацювала масиви даних телескопа LAMOST, супутника Gaia та космічного телескопа Kepler. Результати дослідження побачили світ у журналі Science 17 червня 2026 року. Суперземлі, що складаються переважно зі скельних порід і заліза, виявилися «вцілілими» в хаотичних системах: спершу їхні орбіти сильно витягувалися через гравітаційні збурення та зіткнення, а згодом швидко округлялися під дією припливних сил.
Натомість міні-нептуни з їхніми щільними газовими оболонками розвивалися в атмосфері спокою. Еволюція їхніх орбіт відбувалася повільно та плавно, без жодних драматичних потрясінь, а ексцентриситет поступово переходив від зовнішніх зон до внутрішніх. «Суперземлі та міні-нептуни можуть виглядати подібними, але вони мають абсолютно різну «вдачу»», — підкреслив Ся Цзіввей, автор-кореспондент наукової роботи.
Це відкриття докорінно змінює погляди на формування планетних систем: тепер зрозуміло, що світи зі схожим радіусом не обов’язково мають спільне походження. Динамічна історія орбіт стає вирішальним чинником у розумінні того, як саме з’явилися та змогли вціліти ці далекі світи.
Дані місій LAMOST, Gaia та Kepler дозволили розмежувати ці дві популяції на основі співвідношення орбітального періоду та ексцентриситету. Це стало першим статистично надійним доказом того, що ці класи планет розвивалися незалежними шляхами.
