Бетельгейзе — червоний надгігант у сузір'ї Оріона, одна з найближчих і найяскравіших зір свого типу. Її кутовий розмір дозволяє розглядати деталі поверхні за допомогою сучасних інструментів. У серпні 2023 року астрономи спрямували на неї масив антен ALMA у найпротяжнішій конфігурації, досягнувши роздільної здатності до 7 міліарксекунд. Це дало можливість зазирнути в шари атмосфери на відстані 1–2 радіусів зорі з небаченою раніше чіткістю.
Неперервне випромінювання в міліметровому та субміліметровому діапазонах показало, що основна «поверхня» зорі на цих довжинах хвиль — оптично товста фотосфера радіусом близько 1,1–1,3 від оптичної. Її середня температура становить приблизно 2300 кельвінів. Однак на цьому відносно рівному фоні виділяються дві гарячіші області: на північному сході та південному заході. Найяскравіша з них, північно-східна, гарячіша за навколишню плазму приблизно на 800 кельвінів. Коли вчені порівняли нові дані зі спостереженнями ALMA 2015 року на схожій довжині хвилі, виявилося, що і положення, і інтенсивність цієї гарячої зони майже не змінилися. Структура протрималася не менше семи років.
Така стійкість здивувала дослідників. Моделі великомасштабної конвекції в червоних надгігантах передбачали, що гігантські комірки гарячого газу, що піднімається, мають жити значно коротше. Гарячі плями, ймовірно, пов'язані з ударними хвилями, які породжують ці комірки, викидаючи енергію у зовнішні шари. При цьому сама фотосфера виявилася зовсім не сферичною: відхилення радіуса досягають плюс-мінус шести відсотків. Слабке випромінювання простягається ще далі — до 2,5 радіусів зорі, збігаючись за масштабом із грудочкуватим випромінюванням молекул оксиду кремнію та чадного газу.
Газова оболонка помітно змінилася за сім років, однак ознак обертання зорі в лініях випромінювання чи поглинання не виявлено. Гарячі області розташовані поблизу ймовірних полюсів, що може вказувати на стійкішу конвекцію в полярних зонах.
Результати дослідження, проведеного групою вчених на чолі з W.R.F. Dent, були представлені в статті «ALMA high resolution observations of Betelgeuse: Persistent structure spanning the inner atmosphere». Препринт роботи з'явився на arXiv 19 серпня 2026 року (arXiv:2608.19339), а сама стаття прийнята до публікації в журналі Astronomy & Astrophysics.
Бетельгейзе — зоря, яка колись спалахне надновою, і вже зараз втрачає речовину, збагачуючи міжзоряне середовище. Те, що ми бачимо на її поверхні — не хаос, а складний, довгоживучий візерунок, народжений внутрішніми потоками речовини. Гігантські конвективні комірки, ударні хвилі, молекулярні оболонки — все це частини одного процесу, що пов'язує надра зорі з простором навколо неї. І поки людство дивиться на небо, одна з найближчих надгігантських зір продовжує розкривати, наскільки впорядковано та величаво влаштовані навіть найбурхливіші куточки Всесвіту.
