20 вересня 2026 року в Нью-Йорку під час Climate Week The Independent опублікувала свій третій Climate 100 List. Серед відзначених — Віккі Моффатт, очільниця Chapter Zero, і Вандана Шива, засновниця Navdanya. Їхні імена стоять поруч не випадково: одна працює з радами директорів FTSE 100, інша — з фермерами Індії, які зберігають насіння.
Моффатт за три роки довела membership Chapter Zero до майже 4000 осіб, охопивши 80 % компаній FTSE 100. Вона не закликає до радикальних заяв, а впроваджує в порядок денний рад конкретні інструменти: перехідні плани, оцінку кліматичних ризиків, прив'язку винагороди до цілей щодо викидів. Її шлях — від консалтингу в Kantar та участі у створенні Ellen MacArthur Foundation — показує, що для неї кліматичний порядок денний давно став частиною корпоративної стратегії, а не окремим рядком ESG.
Шива почала з протестів проти законів, які віддавали насіння у власність корпорацій. Вона створила понад 150 насіннєвих банків та організацію Navdanya, захищаючи право фермерів зберігати, обмінювати й пересівати насіння. Її підхід — екологія, фемінізм і суверенітет продовольства як єдине ціле. Для неї кліматична справедливість неможлива без контролю над тим, що сіють і хто цим володіє.
Включення обох до одного списку 2026 року розкриває важливий зсув: кліматичний порядок денний більше не ділиться на «бізнес» і «активізм». Моффатт показує, як інституційні гравці можуть вбудувати клімат у свою ДНК, не втрачаючи комерційної логіки. Шива доводить, що без захисту локальних практик і прав спільнот будь-які корпоративні цілі залишаться деклараціями. Їхнє одночасне визнання говорить про те, що реальні зміни вимагають водночас і тиску знизу, і перебудови нагорі.
Коли Моффатт говорить про «новий світовий порядок» для рад директорів, а Шива — про «невидиму працю жінок» у зборі води та збереженні насіння, вони описують різні масштаби однієї й тієї самої проблеми: хто контролює ресурси і хто несе за них відповідальність. У 2026 році, коли екстремальна спека вже стала нормою, це питання перестає бути теоретичним.
Їхня присутність у Climate 100 List показує, що стале майбутнє будується не однією дорогою, а перетином багатьох — і чим більше таких перетинів, тим менше шансів, що кліматичний порядок денний залишиться лише словами.
