Дослідники з Університету Монаша прогнозують, що Антарктида надає нам критично важливе вікно у 30–50 років для підготовки до підвищення рівня моря. Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Nature 20 червня 2026 року, антарктичний крижаний щит втрачатиме лід із передбачуваною швидкістю протягом найближчих десятиліть, але після середини століття ця передбачуваність різко знизиться.
Керівниця дослідження докторка Фелісіті МакКормак із програми «Забезпечення екологічного майбутнього Антарктики» (SAEF) зазначає, що досі кліматичні моделі недооцінювали взаємодію між талою водою та океанічною циркуляцією. Коли шельфові льодовики тануть, прісна вода змінює щільність водних мас біля берегів Антарктиди, що сприяє проникненню теплих глибоководних течій (Циркумполярної глибокої течії) глибше під крижані щити, посилюючи танення. Це один із ключових механізмів, який раніше не повністю враховувався у прогнозах.
Особливо вразливою є Західна Антарктида: льодовик Туейтса (відомий також як «льодовик Судного дня») та інші шельфові льодовики регіону вже демонструють ознаки нестабільності та прискореної втрати маси. Якщо весь Західноантарктичний крижаний щит зруйнується, рівень світового океану підніметься приблизно на 3,3 метра, що загрожуватиме прибережним містам і низинним територіям.
За розрахунками дослідників, прискорене танення льоду протягом 30–50 років може додати до підвищення рівня моря об’єм, еквівалентний кільком рокам поточних темпів втрат. Одна з критичних знахідок: швидкість втрати льоду у 2025 році є вагомим показником темпів втрат на наступні кілька десятиліть, незалежно від сценарію викидів чи складності моделі. Це означає, що людство має відносно чітке вікно для планування адаптації до зміни рівня моря.
Однак після 2050–2060 років передбачуваність падає: починають домінувати нелінійні процеси, довгострокові зворотні зв'язки та невизначеність у кліматичних сценаріях. Міжнародна група кліматологів наголошує на необхідності включення багатодесятилітніх прогнозів у політику адаптації до змін клімату. За оцінками МГЕЗК, під загрозою підвищення рівня моря більш ніж на 2 метри до 2100 року може опинитися чверть австралійських житлових будинків, значні території в Тихому океані та інші низинні регіони світу.
Дослідники планують продовжити роботу над уточненням моделей, інтегруючи дані про локальні циркуляційні процеси та зворотні зв'язки між льодом і океаном. Докторка МакКормак підкреслює, що нинішній час — це вікно можливостей, протягом якого світова спільнота може реагувати на передбачувані зміни та знизити ризики для прибережних регіонів.
