У східноантарктичному крижаному керні з ділянки Маунт-Браун-Саут науковці виявили мікроскопічні уламки вулканічного скла — криптотефру, яку вітер приніс здалеку та зберіг у снігу та льоду прибережної зони.
Дослідження, опубліковане 19 червня 2026 року Австралійським партнерством з антарктичної програми, провела міжнародна група під керівництвом Університету Тасманії. У журналі Climate of the Past описано пілотний аналіз керна завдовжки близько 300 метрів, пробуреного у 2017–2018 роках. Науковці зосередилися на супутниковій епосі — періоді з 1979 по 2017 рік — і підтвердили, що навіть невидимі неозброєним оком частинки попелу здатні долати тисячі кілометрів і залишатися в антарктичному льоду.
Доктор Мег Харлан, провідна авторка роботи, зазначила, що керн відкриває нове вікно у вивчення вулканізму Південної півкулі, атмосферної циркуляції та впливу вивержень на клімат. Два шари криптотефри вдалося пов'язати з конкретними подіями: виверженням вулкана Еребус у 1985 році на антарктичному острові Росс та потужним вибухом чилійського вулкана Серро-Хадсон у 1991 році. Останній став першим підтвердженим випадком потрапляння попелу цього виверження в антарктичний лід.
Пошук таких слідів часто порівнюють із «голкою в стогу сіна»: вулканічні шари в антарктичних кернах є вкрай рідкісними та розпорошеними на десятках і сотнях метрів льоду. Команда розробила новий метод, що поєднує моделі атмосферного перенесення з хімічними сигналами в самому льоду. Це дозволило цілеспрямовано відбирати зразки та значно скоротити обсяг роботи.
Успіх засвідчив, що шляхи транспортування попелу є складнішими, ніж вважалося раніше: матеріал надходить не лише з близьких антарктичних джерел, а й із Південної Америки. Такі знахідки допомагають точніше датувати крижані архіви, розрізняючи сигнали різних вивержень, і краще розуміти, як вулканічна активність впливала на кліматичні коливання в минулому.
Керн Маунт-Браун-Саут розташований у зоні, де повітряні потоки Південного Індійського океану приносять матеріал із різних широт, що робить його цінним сховищем відомостей про вулканізм Південної півкулі. Подальші дослідження можуть суттєво розширити базу даних щодо південних вивержень та вдосконалити кліматичні моделі.
Краще розуміння того, як і де зберігаються сліди давніх вивержень, дає змогу точніше оцінювати їхній вплив на кліматичні архіви.
