Міжнародна група вчених з’ясувала механізм, завдяки якому Антарктида вкрилася потужним льодовим щитом приблизно 34 мільйони років тому, коли планета була на 5 °C теплішою за нинішній рівень, тоді як велике зледеніння у Північній півкулі розпочалося лише близько 5 мільйонів років тому.
Дослідження, опубліковане в журналі Science, було проведене під керівництвом професора Томаса Гернона із Саутгемптонського університету спільно з колегами з Даремського, Утрехтського та Флорентійського університетів, Потсдамського університету та Центру Гемгольца (GFZ), і базується на комп’ютерних моделях еволюції ландшафту Східної Антарктиди за останні 100 мільйонів років.
Згідно з отриманими даними, ключову роль відіграв розлом між Антарктидою та Африкою в юрський період (201–143 мільйони років тому). Цей процес спровокував виникнення «мантійних хвиль» — повільних рухів речовини під континентальною корою, які поступово піднімали поверхню Східної Антарктиди.
В результаті близько 45 мільйонів років тому значна частина регіону піднялася на висоту понад 2 км над рівнем моря. Саме на такій висоті сніг і лід могли зберігатися цілий рік, не танучи влітку, що дозволило їм поступово накопичуватися, формуючи спершу гірські льодовики, а згодом і цілісний льодовий щит.
Особливу увагу дослідники приділили прибережному ескарпу заввишки близько 2 км на Землі Королеви Мод, великому плато та похованим під льодом горам Гамбурцева. Моделювання свідчить, що на момент початку зледеніння майже половина гірського масиву перебувала на висоті понад 2 км, що створило необхідні умови для сталого накопичення льоду.
Вчені зауважують, що саме лише зниження рівня вуглекислого газу в атмосфері не пояснює таку асиметрію: якби процес визначався виключно концентрацією CO₂, обидва полюси мали б вкритися кригою приблизно одночасно. Саме геологічне підняття надало Антарктиді вирішальну перевагу.
З розширенням льодового покриву спрацював ефект альбедо: яскрава поверхня льоду відбивала більше сонячного світла, що спричиняло додаткове охолодження регіону. Крім того, холодніше повітря утримувало менше водяної пари, послаблюючи парниковий ефект і сприяючи подальшому зниженню температури.
В Арктиці на той час не існувало подібних високих плато чи гірських масивів, тому навіть за умов загального похолодання великі льодові щити там не утворювалися до значно пізнішого періоду.
Автори наголошують, що внутрішні процеси Землі формують ландшафт, роблячи можливими або, навпаки, перешкоджаючи масштабним кліматичним переходам. Це відкриття допомагає краще зрозуміти не лише давні зледеніння, а й потенційні точки перелому в сучасній кліматичній системі.
Дослідження ґрунтується на поєднанні геологічних реконструкцій, сейсмічних даних та чисельного моделювання, що забезпечує високий рівень обґрунтованості висновків у межах доступних на сьогодні методів.
