Іноді найважче в житті — не самі емоції, а постійні спроби втекти від них. Нове міжнародне дослідження показує: певні дихальні практики можуть тимчасово послаблювати цей внутрішній механізм уникнення і тим самим сприяти поліпшенню психологічного стану.
У дослідженні взяли участь 324 людини з 23 країн, які пройшли сеанси високовентиляційного дихання (high-ventilation breathwork). Після практики учасники заповнювали кілька валідизованих психологічних опитувальників. Аналіз показав цікаву закономірність: чим сильніше людина переживала змінений стан свідомості під час дихальної сесії, тим менше прагнула уникати неприємних думок і почуттів. А зниження такого уникнення, своєю чергою, було пов'язане з вищим рівнем суб'єктивного ментального благополуччя.
Робота опублікована 30 липня 2026 року в журналі Frontiers in Psychology. Автори — Лена Ердманн та її колеги з університетів Потсдама та Берліна — використовували визнані наукові шкали для оцінки змінених станів свідомості (11D-ASC), уникнення досвіду (APEQ-S) та психологічного благополуччя (WEMWBS). Статистичний аналіз показав стійкий зв'язок між глибиною пережитого стану, зменшенням уникнення та відчуттям психологічного благополуччя.
Особливий інтерес викликає те, що найсильніший ефект був пов'язаний не просто з інтенсивністю незвичайних переживань, а саме з їхніми блаженними, позитивними компонентами. Саме такі стани частіше супроводжувалися зниженням внутрішніх захистів і більшою готовністю зустрітися обличчям до обличчя з неприємними емоціями замість звичного уникнення їх.
Ці результати пропонують поглянути на дихальні практики під новим кутом. Досі їхню дію частіше пояснювали фізіологічними змінами — зниженням рівня вуглекислого газу, зміною активності симпатичної нервової системи або іншими біохімічними процесами. Нова робота підкреслює, що не менш важливим фактором може бути сам суб'єктивний психологічний досвід, що виникає під час практики.
Такий погляд помітно зближує дихальні техніки з сучасними моделями психоделічної терапії. В обох галузях все більше уваги приділяється не стільки зміненому стану свідомості, скільки здатності людини перестати боротися зі своїми переживаннями і дозволити їм бути прожитими. Саме зменшення уникнення сьогодні розглядається як один із можливих механізмів психологічних змін.
Звичайно, дослідження має важливі обмеження. Воно ґрунтується на самовідчуттях учасників, має крос-секційний дизайн і не дозволяє зробити висновок про причинно-наслідкові зв'язки. Крім того, до дослідження добровільно приходили люди, вже зацікавлені подібними практиками, що може впливати на результати.
Проте отримані дані добре узгоджуються з сучасними теоріями предиктивної обробки мозку. Згідно з цими моделями, змінені інтероцептивні сигнали під час інтенсивного дихання можуть тимчасово послаблювати жорсткі прогнози мозку щодо можливої загрози. Коли відчуття небезпеки стає менш домінуючим, людині легше залишатися поруч зі своїми почуттями замість того, щоб автоматично їх придушувати чи уникати.
Головна цінність цієї роботи виходить за межі самих дихальних технік. Вона нагадує, що шлях до психологічного благополуччя може проходити не через боротьбу з неприємними переживаннями, а через зміну ставлення до них. Можливо, саме здатність безпечно зустрітися зі своїми емоціями — незалежно від того, досягається це за допомогою дихання, психотерапії чи інших методів, — є одним із фундаментальних механізмів внутрішньої стійкості.
