Рішення Верховного суду Нового Південного Уельсу у справі State of New South Wales v Farhat (2026) викликало помітний резонанс.
Суддя Десмонд Фейган відхилив клопотання штату про винесення розширеного наказу про нагляд щодо Мохаммеда Фархата після відбуття ним терміну за вандалізм і підпал у східному Сіднеї (район Woollahra) у листопаді 2024 року. Фархат завдав збитків на понад 100 тисяч австралійських доларів, розпиливши, зокрема, гасла «Fuk Israel» та «PKK coming» на машини та будівлі, а також підпалив один автомобіль. Він був засуджений до 1 року 8 місяців позбавлення волі й має вийти на свободу в жовтні 2026-го.
Ключові положення постанови:
- Фраза «Fuk Israel» (або «Fuck Israel») кваліфікована як грубе політичне вираження презирства та відторгнення іноземної держави, а не як антисемітське висловлювання за звичайним розумінням цього поняття в австралійському суспільстві. Суддя прямо вказав, що єврейський народ не є тотожним та еквівалентним Державі Ізраїль.
- Визначення IHRA суддя назвав багатослівним і неточним, відірваним від реальності звичайного вживання терміна «антисемітизм» в Австралії. За його оцінкою, воно намагається перепрофілювати поняття, об'єднуючи ненависть до євреїв як таких із критикою Ізраїлю. Він зазначив, що було б безглуздо вважати антисемітами 79 % австралійців, які (за даними опитування) несхвально ставляться до політики Ізраїлю щодо палестинців.
- Сіонізм як ідеологія єврейського націоналізму відкритий для політичного обговорення та критики, зокрема з питання прав палестинців. Той факт, що багато австралійських євреїв пов'язують сіонізм зі своєю ідентичністю, не перетворює критиків цієї ідеології автоматично на ворогів євреїв саме як євреїв. Суддя підкреслив різноманітність поглядів усередині єврейської громади і те, що багато євреїв самі різко критикують політику Ізраїлю.
- Прокуратура та суд нижчої інстанції, на думку Фейгана, помилково змішали політичну ворожість до Ізраїлю з антисемітизмом. Контекст (район із високою часткою єврейського населення, злочинний характер акту) не змінює політичної природи гасла. Суддя прийняв версію захисту про те, що Фархат був найнятий і діяв за вказівкою, а не з власної ідеологічної ненависті.
Питання про те, як провести межу між законною критикою політики та ненавистю до людей, справді залишається відкритим і принциповим. Судова постанова не дає універсальної формули, але формулює робочий критерій для австралійського права: антисемітизм у його усталеному значенні — це ворожість до євреїв як до євреїв (через їхнє єврейство). Критика держави, її політики, ідеології сіонізму чи дій уряду — навіть груба, навіть виражена у формі вандалізму — сама по собі цим не є, доки не містить прямого або очевидного переходу до упереджень проти євреїв як етнічної чи релігійної групи.
На практиці межа часто розмивається:
- коли критика використовує класичні антисемітські тропи (світова змова, «кривавий наклеп», дегуманізація євреїв як колективного суб'єкта);
- коли вона вибірково заперечує право євреїв на самовизначення при одночасному визнанні такого права за іншими народами;
- коли контекст (місце, час, супутні символи, заклики до насильства) робить політичне висловлювання інструментом залякування конкретної громади.
Суддя Фейган відмовився розширювати поняття антисемітизму до включення будь-якої критики Ізраїлю. Це позиція, яка захищає свободу політичного вираження, але водночас вимагає від суспільства та інституцій точніших, а не зручних визначень. В умовах поляризації навколо близькосхідного конфлікту такі точні визначення справді критично важливі — і для захисту єврейської громади від реальної ненависті, і для збереження простору відкритої політичної дискусії.
