Космос давно вважається останнім рубежем для людського дослідження. Тепер він стає і полігоном для штучного інтелекту.
У травні NASA та IBM розмістили стиснуту модель ШІ на Міжнародній космічній станції та на супутнику. Вона першою з подібних продемонструвала в космосі здатність розпізнавати повені та хмари з орбіти.
У липні астронавти на МКС протестували велику мовну модель. Вона допомагала відповідати на запитання щодо процедур технічного обслуговування.
Ці тести відображають зсув у космічній інженерії. Десятиліттями інженери на Землі точно задавали поведінку апаратів. Тепер дослідники перевіряють, чи зможуть недетерміновані системи на кшталт генеративного ШІ дати космічним апаратам більше гнучкості в інтерпретації довкілля та плануванні завдань.
Технологія поки далека від того, щоб довірити їй керування кораблем. Але інженери починають замислюватися: чи можна обійтися без такої автономії, коли місії стають складнішими, дальшими й численнішими?
Роберт Амброуз, колишній очільник підрозділу NASA з програмного забезпечення, робототехніки та симуляцій, зазначає, що автономія часто не дає детермінованого результату. Інженери довго уникали такої непередбачуваності, але тепер шукають способи нею керувати.
Далекі місії, наприклад до Європи, роблять автономію необхідною: реакція на раптові події на кшталт водяних шлейфів неможлива без рішень на борту.
Комерційний бум у космосі прискорює впровадження таких технологій, хоча фізика мікрогравітації вимагає адаптації моделей, навчених на Землі.
