У Рієці, де стадіон заповнили переважно школярі, збірна Англії влаштувала справжній урок. Рахунок 7:0 у матчі Ліги націй проти Хорватії — не просто велика перемога, а сигнал про те, як команда Томаса Тухеля вчиться жити з болем півфінальної поразки на чемпіонаті світу.
Гаррі Кейн і Букайо Сака оформили дублі, Джуд Беллінгем додав гол і три асисти, Ентоні Гордон, Морган Роджерс та інші завершили розгром. Хорватія, ослаблена віком і дисциплінарними санкціями УЄФА, не змогла нічого протиставити. Це найбільша поразка в історії хорватської збірної, але для англійців важливіше інше: вперше за довгий час усе склалося в єдину картину.
Тухель назвав виступ «повним пакетом» — від першої до останньої хвилини команда домінувала і з м'ячем, і без нього. Після поразки від Іспанії та перемоги над Чехією цей матч став підтвердженням: біль від аргентинського півфіналу не зник, але тепер він працює як каталізатор. «Ми завжди будемо носити цей шрам, — сказав тренер, — але саме так ми рухаємося вперед».
Особливо помітний прогрес в атаці. Четвірка форвардів діяла як єдиний механізм: Кейн відкривав простір, Сака і Гордон використовували фланги, Беллінгем зв'язував усе в центрі. Аналогія проста — як добре налагоджений оркестр, де кожен інструмент чує інших і не тягне ковдру на себе. Раніше такі матчі часто закінчувалися нервовою грою та змарнованими шансами.
Дебют Алекса Скотта і впевнена гра Елліота Андерсона в середині поля додали глибини. Англія не просто забивала, а контролювала темп і не давала супернику передишки. Це вже не випадковий спалах, а системна робота, яку Тухель вибудовував від моменту приходу.
Звісно, Хорватія — не Іспанія і не Аргентина. Наступний тест покаже, наскільки стійкий цей прогрес. Але вже зараз ясно: Англія перестала боятися власного болю і почала перетворювати його на перевагу. У спорті саме так народжуються команди, здатні на більше, ніж просто красиві цифри на табло.
