Астронавт NASA Дон Петтіт, який провів у космосі майже шістсот днів, нещодавно отримав доступ до всіх 1,2 мільйона необроблених файлів зі своєї останньої експедиції на Міжнародну космічну станцію. Серед цих матеріалів виявилася унікальна світлина Чумацького Шляху, зроблена з купола станції за допомогою камери Nikon Z9 та об'єктива Arri Zeiss 15 мм. На цьому зображенні зірки здаються нерухомими, наче станція завмерла в безмежному просторі. Проте насправді МКС рухається з неймовірною швидкістю — близько 27 тисяч кілометрів на годину, постійно обертаючись таким чином, щоб одна її сторона завжди була орієнтована на Землю.
Star trails above and below Madagascar, photographed together from the ISS and Earth in collaboration with National Geographic's @BabakTafreshi.
Саме така орієнтація станції та її швидкість перетворюють довгі витримки на фотографіях на вигнуті дуги зоряних треків. Звичайні наземні екваторіальні монтування призначені для компенсації добового обертання планети. Однак Петтіт усвідомив, що для орбітальних умов потрібен зовсім інший підхід — пристрій, здатний здійснювати повний оберт кожні 90 хвилин. Такий унікальний трекер був розроблений та виготовлений у Рочестерському технологічному інституті (RIT). Він повністю механічний, виготовлений з алюмінію, оснащений пружиною та зубчастою передачею зі співвідношенням 60 до 90. Відсутність будь-якої електроніки дозволила обійти суворі правила NASA щодо електричних систем, які використовуються для вантажів на борту.
Цей винахід, на щастя, успішно повернувся на Землю після завершення експедиції 72 і наразі готується до демонстрації на виставці в RIT. Петтіт згадує, що подібний саморобний трекер, який він використовував під час експедиції 6, колись згорів разом з іншими відходами станції в атмосфері Землі. Цього разу доля пристрою склалася значно вдаліше, ставши свідченням інженерної винахідливості та наполегливості.
Фотографії, зроблені за допомогою цього унікального пристрою, яскраво демонструють, наскільки тонка межа може існувати між рухом і нерухомістю в космічному просторі. Наприклад, на одному з кадрів, зробленому протягом десяти секунд без використання трекера, зірки вже розмиті та перетворилися на смуги, тоді як з трекером вони залишаються чіткими точковими об'єктами. Пізніше Дон Петтіт опублікував спільну роботу з відомим фотографом National Geographic Бабаком Тафреші: це були зоряні треки, зафіксовані над і під Мадагаскаром одночасно як з орбіти, так і з поверхні Землі. А зовсім нещодавно він представив таймлапс-відео маневру оптимального витрачання палива, під час якого станція змінювала свою орієнтацію, пролітаючи над яскравими вогнями середземноморських міст.
Загалом Петтіт провів на орбіті 220 днів у складі експедицій 71 та 72, здійснивши разом зі своїм екіпажем понад три з половиною тисячі витків навколо планети. Для нього фотографія є не просто хобі, а потужним засобом показати, як виглядає наш дім з космічної перспективи, і нагадати людям, що космос насправді ближчий, ніж здається. Цей механічний трекер, який дозволив «зупинити» зірки на знімках, тепер сам стає важливою частиною історії космічних досліджень та інновацій.
