Наприкінці вересня 2026 року астрономи оголосили про подію, яка довго залишалася лише теоретичною можливістю. За допомогою південноафриканського радіотелескопа MeerKAT уперше вдалося впевнено зафіксувати радіовипромінювання, що виходить безпосередньо від екзопланети, а не від її зорі. Джерелом став молодий газовий гігант Beta Pictoris b, розташований приблизно за 63–64 світлових років від Землі.
Команда під керівництвом Кевіна Ортіса Себальйоса з Центру астрофізики Гарвард-Смітсоніан разом із колегами Едо Бергером і Іветт Сендес спостерігала систему Beta Pictoris чотири рази в 2025 і 2026 роках. Інструмент працював у діапазонах 0,85–3,5 ГГц. У кожному сеансі реєструвалося радіоджерело. Але вирішальним стало точне визначення його положення. Використовуючи далекі квазари як опорні точки, дослідники сумістили радіозображення з відомими координатами об'єктів системи. Сигнал збігся з положенням планети b і виявився несумісним із зорею на рівні 4,4 сигма та з планетою c — на 4,8 сигма.
Випромінювання являло собою швидкі повторювані сплески з високою круговою поляризацією — від 40 до 70 відсотків, — а також слабше постійне випромінювання між ними. Така комбінація характерна для електронно-циклотронного мазерного випромінювання, яке виникає в авроральних областях. Заряджені частинки, прискорюючись уздовж силових ліній потужного магнітного поля планети, генерують радіохвилі. Максимальна зафіксована частота близько 3,5 ГГц указує на напруженість поля не менше 1,25 кілогаусів у зоні випромінювання. Це перше пряме вимірювання магнітного поля екзопланети. Для порівняння: поле Землі на поверхні становить приблизно 0,5 гауса, у Юпітера — близько 4 гаусів.
Beta Pictoris b — масивний світ, у 10–12 разів важчий за Юпітер, з періодом обертання всього 8–9 годин. Планета молода, і її сильне магнітне поле добре узгоджується з теоретичними моделями динамо для таких об'єктів. Зоря системи відносно спокійна в радіодіапазоні, що допомогло відокремити сигнал планети. Робота поки що перебуває на стадії peer-review, результати опубліковано як препринт на arXiv.
Це відкриття не має відношення до пошуку позаземних цивілізацій — сигнали цілком природні. Однак воно дає новий інструмент. Магнітні поля планет впливають на утримання атмосфери, взаємодію зі зоряним вітром і внутрішню будову. Досі такі вимірювання для світів за межами Сонячної системи були недоступні напряму. Тепер з'явилася можливість вивчати магнітосфери екзопланет за їхніми радіоспалахами.
Уявіть: на відстані десятків світлових років обертається величезна газова куля. У її полярних областях вирують процеси, схожі на земні північні сяйва, тільки незрівнянно потужніші. Електрони спіралять уздовж невидимих ліній поля, і енергія вирушає в космос у вигляді радіохвиль. Ці хвилі перетинають міжзоряний простір, досягають Землі й ловляться мережею антен у пустелі Південної Африки. Усе це — частина тієї самої фізики, яка працює і тут, у нас, і там, у чужої зорі. Всесвіт виявляється влаштованим так, що навіть найдальші об'єкти залишають сліди, які ми поступово вчимося читати. Кожен такий слід додає деталі до картини світу, де планети, магнітні поля й випромінювання пов'язані в єдину складну, але зрозумілу систему.
