У самому серці урбанізованого Делі, де асфальт і бетон зазвичай прискорюють стікання води під час мусонів, одна відновлена ділянка землі діє інакше: вона, наче губка, вбирає дощ і сповільнює його шлях до міських вулиць.
Недавнє дослідження показало, що Парк біорізноманіття Араваллі щороку затримує майже три мільйони літрів дощової води, скорочуючи поверхневий стік і знижуючи ризик підтоплень.
Парк займає 692 акри на південному хребті міста і колись був покинутою гірничодобувною територією з численними ямами та відвалами.
Сьогодні тут ростуть приблизно 202 тисячі дерев, які не лише затримують воду, а й очищують повітря, накопичують вуглець та підтримують багате біорізноманіття.
Науковці з Університету Делі, які проводили дослідження у 2023 році, використали модель i-Tree Eco та місцеві метеодані для оцінки цих екосистемних послуг.
Вони встановили, що дерева запобігають майже трьом мільйонам літрів стоку щороку, дозволяючи воді просочуватися в ґрунт і поповнювати підземні запаси.
Парк розташований у зоні важливого водоносного горизонту, тому його роль у поповненні ґрунтових вод особливо помітна в сухому субтропічному кліматі Делі з середньою кількістю опадів 774 міліметри на рік.
Окрім води, дерева щороку видаляють близько 127 тонн забруднювачів повітря, а загальна економічна вигода від цього процесу оцінюється майже в 1.89 крора рупій.
Запас вуглецю в біомасі парку становить близько 8360 тонн, а щорічне поглинання — ще 1236 тонн, що приносить додаткову цінність в 11.34 крора рупій.
Раніше територію вкривали інвазивні види, такі як вілояті кікар та лантана, а тепер тут домінують місцеві дерева — палаш, індійський в'яз, білокора акація та кадама.
У парку зареєстровано близько 700 видів рослин у 20 екологічних спільнотах та 80 видів місцевих дерев, що створює стійке та різноманітне середовище існування.
Нерівний рельєф, що залишився після видобутку морруму, сформував різні мікрооселища — від лісів до луків і заболочених ділянок, які разом посилюють здатність парку справлятися зі зливами.
Дослідження підкреслює: відновлення деградованих земель за допомогою місцевих видів дає не лише естетичну, а й практичну віддачу у вигляді зниження ризику повеней, поліпшення якості повітря та поповнення водних ресурсів.
В умовах стрімкої урбанізації такі зелені острови стають дедалі ціннішими для міст, де розширення забудови зазвичай лише поглиблює проблеми з водою.
