Що робити, якщо ваша мати — спадкоємиця мільярдів, але ви виросли в комірчині за продуктовою крамницею лише тому, що дідусь-аристократ не схвалив її юнацький роман? У цивілізованому суспільстві заведено судитися. Проте головний герой фільму «Спадкоємець» (How to Make a Killing) Бекет Редфеллоу вирішує, що судові витрати занадто високі, а життя надто коротке. Коротшим воно, втім, виявляється саме для його численних родичів.
Режисер Джон Паттон Форд зняв напрочуд уїдливу сатиру на американську мрію та кастове суспільство. Перед нами розгортається класичний сюжет про помсту байстрюка, де Глен Павелл із незмінною голлівудською усмішкою береться за інвентаризацію свого генеалогічного дерева. На кону стоять 28 мільярдів доларів і родинний маєток у передмісті Нью-Йорка. Чи здатні ми співчувати персонажу, який вирішує житлове питання методом природного відбору? Фільму вдається вибудувати оповідь так, що глядач мимоволі починає вболівати за цього заповзятливого ліквідатора.
Іронія картини ґрунтується на тому, що жертви Бекета — розбещені багатії, лицемірні пастори та фальшиві митці — викликають значно менше співчуття, ніж сам холоднокровний убивця.
Акторський дует Павелла та Маргарет Кволлі майстерно тримає баланс між кримінальним трилером і комедією абсурду. Поки Бекет вигадує витончені способи усунення конкурентів, його подруга дитинства Джулія прагматично підраховує майбутні дивіденди. Розкіш тут позбавлена глянцевого романтизму: величезні маєтки нагадують мавзолеї, а сімейні зв’язки руйнуються при першій же згадці про заповіт.
Фільм є сучасним ремейком культової британської чорної комедії 1949 року «Добрі серця і корони». Проєкт від режисера Джона Паттона Форда та студії A24 є цілком реальним і надзвичайно актуальним для сучасного медіаринку.
У перспективі «Спадкоємець» повертає на екрани призабутий дух класичного чорного гумору, де за зовнішньою розвагою ховається серйозна дискусія про природу жадібності. Наскільки далеко готова зайти людина, якщо суспільство оцінює її виключно за розміром банківського рахунку? Картина не дає моралізаторських відповідей, проте пропонує поспостерігати за тим, як рушиться фасад станових привілеїв під натиском чистого, незамутненого пролетарського нахабства.
