Вулканічний попіл, що випав у пізньому кампанському періоді на ліс у Нью-Мексико приблизно 74,6 млн років тому, зберіг не просто відбитки листя, а цілісну картину зрілого лісу, де квіткові рослини вже займали панівне становище. Це палеоботанічне диво — відкладення, відоме як «туф Дорі» (Dori's tuff) — спростовує давню теорію, згідно з якою справжня експансія покритонасінних почалася лише після падіння астероїда 66 млн років тому.
Донедавна палеоботаніки вважали, що в цей період квіткові рослини залишалися дрібними, нагадували бур’яни та виробляли крихітне насіння, яке розносилося вітром або просто падало на землю. Великі м’ясисті плоди, що потребують допомоги тварин для розповсюдження, за цією версією з’явилися пізніше — разом із розквітом ссавців та птахів після зникнення динозаврів. Дослідження формації Хосе-Крік свідчать про протилежне: уже за десять мільйонів років до катастрофи у спекотному й вологому кліматі існували густі ліси з великими квітковими деревами, зокрема родичами лаврів та пальм. Динозаври в цьому регіоні мали вражаючі розміри — там було виявлено рештки великого виду тиранозавра.
Ключем до розгадки став розмір діаспор — тобто насіння разом із навколишніми структурами. У більшості інших крейдових родовищ вони за розміром подібні до макової зернини. Тут же середній розмір наближається до великої лохини, а окремі плоди сягають сантиметра завдовжки. Такий стократний стрибок в об’ємі означає, що рослини вже вкладали значні ресурси в кожну насінину й розраховували на допомогу тварин-розповсюджувачів — ранніх ссавців і, можливо, деяких травоїдних динозаврів.
Унікальність знахідки полягає в тому, що попелопад стався за лічені дні й миттєво «заморозив» ліс у момент його існування. На нижніх рівнях відкладень збереглися навіть рослини приземного покриву, а вище — листя та плоди, що впали з крон. Науковці буквально «пройшли» похованим лісом упродовж 1,2 км і зібрали майже 80 різних типів плодів і насіння разом із рештками деревини великих стовбурів. Це дало змогу реконструювати не окремі види, а цілу екосистему в її первісному стані.
Відкриття, описане дослідниками з Каліфорнійського університету в Берклі на чолі з Сінді Луй, змінює уявлення про те, коли саме квіткові почали формувати складні взаємодії з тваринами. Якщо великі діаспори вже існували в пізній крейді, це означає, що еволюція репродуктивних стратегій тривала паралельно з розквітом самих покритонасінних, а не чекала на екологічну перебудову після вимирання. Ліс у Нью-Мексико демонструє, що навіть у тіні динозаврів природа встигла створити зрілі, різноманітні спільноти, де рослини й тварини вже залежали одне від одного.
Сьогодні квіткові рослини становлять близько 90% наземної флори та забезпечують більшу частину основної їжі людства. Вони виникли на початку крейдового періоду, приблизно 135 млн років тому, проте й досі залишаються найбільш динамічною та успішною групою рослин на Землі. Розуміння того, що їхні сучасні риси почали закладатися задовго до відомої катастрофи, допомагає усвідомити, наскільки давніми та стійкими можуть бути екологічні зв’язки, які ми сьогодні сприймаємо як належне.
