На кам'янистих схилах біля підніжжя найвищої вершини світу, де вітер і холод диктують свої правила, ботаніки виявили рослину, яка не вписується в жоден із відомих раніше описів. Невелика багаторічна трава з родини айстрових, заввишки всього 20–26 сантиметрів, із пурпурово-рожевими суцвіттями, кожне з яких несе лише п'ять квіток, тепер офіційно названа Melanoseris zhufengensis.
Вид описано за зразками, зібраними в 2023 і 2024 роках у повіті Тінгі, в заповіднику Цомолангма на території Тибетського автономного району Китаю. Рослина трапляється на висотах 3600–3650 метрів у гравійних осипах і альпійських луках. Цвітіння та плодоношення припадають на короткий період з липня по вересень. Назва zhufengensis відсилає до китайського імені гори — Чжуфен, тобто Еверест.
Рід Melanoseris налічує близько тридцяти видів у Гімалайсько-Тибетському регіоні. Його історія заплутана: після опису в 1844 році назва надовго вийшла з ужитку, а види розподіляли по різних родах. Сучасні молекулярні дослідження підтвердили monophyleticність роду та його багатство в межах підтриби Lactucinae. Однак морфологічна пластичність і часті випадки ретикулятивної еволюції утруднюють визначення меж видів.
Автори роботи в журналі PhytoKeys застосували комплексний підхід: морфологію, сканувальну електронну мікроскопію сім'янок і аналіз ДНК за ядерним ITS та чотирма пластидними локусами. Від найближчих родичів — M. violifolia і M. rapunculoides — новий вид відрізняється формою листків, опушенням обгорток, довжиною та скульптурою сім'янок, а також гладкою поверхнею їхнього епідермісу. Молекулярні дерева підтверджують відокремленість лінії, хоча між ядерними та пластидними даними спостерігається невідповідність, типова для роду й пов'язана з гібридизацією в минулому.
Відкриття підкреслює, наскільки мало вивчені віддалені альпійські угруповання південного Тибету. За останні роки та сама команда описала ще три нові види меланозерису з різних районів регіону. Навіть ландшафти, які щороку відвідують тисячі людей, продовжують дарувати сюрпризи, коли дослідники поєднують польові спостереження із сучасними методами.
Такі знахідки нагадують, що збереження гірських екосистем — це не лише захист відомих видів, а й можливість для майбутніх відкриттів, які можуть змінити наше розуміння еволюції та стійкості життя в екстремальних умовах.
