Давайте розберемося з точки зору наукових досліджень: чи справді собака може боятися кота — навіть якщо вона в кілька разів більша?
Смішні ролики, де величезний пес обережно задкує від крихітного кота, виглядають майже нелогічно. Перед нами тварина в десять разів більша, сильніша й фізично явно здатніша постояти за себе — але іноді одного котячого погляду достатньо, щоб пес вирішив: краще відійти.
Насправді розмір тут далеко не головний чинник.
Дослідження поведінки собак і котів показують, що стосунки між цими видами будуються передусім на досвіді, знайомстві, вмінні читати сигнали одне одного та попередніх сутичках.
І в кішки справді є добрий набір засобів переконання.
Шипіння, вигнута спина, різкі рухи, притиснуті або розвернуті вуха, пильний погляд і швидкий удар лапою — усе це дуже зрозумілі сигнали: «не підходь».
Причому удар лапою зазвичай припадає в ділянку морди — одну з найчутливіших частин тіла собаки.
Тож великий пес аж ніяк не зобов'язаний думати: «Я більший — отже, я сильніший». Його нервова система вирішує куди практичніше:
«Минулого разу я наблизився — мені прилетіло по носі. Навіщо повторювати?»
Є й інша цікава причина: собаки та коти спочатку розмовляють трохи різними «мовами тіла».
Деякі сигнали в цих двох видів можуть означати різні речі. Але якщо тварини живуть разом достатньо довго, вони поступово вчаться розуміти одне одного. Особливо добре це відбувається, якщо собака й кішка познайомилися в молодому віці.
Більшість домашніх собак і котів узагалі здатні жити цілком мирно. Багато з них граються одне з одним, сплять поруч і спокійно ділять простір.
Тобто популярна ідея про вічну війну котів і собак сильно перебільшена.
Але характер стосунків завжди індивідуальний.
Одні собаки, побачивши кішку, збуджуються й хочуть наблизитися. Інші гавкають. Деякі сприймають її як об'єкт переслідування. А є собаки, які після кількох неприємних знайомств обирають найбезпечніший варіант — уникнення.
Саме його ми найчастіше бачимо у смішних відео.
Пес притискається до стіни, відвертає голову, повільно відступає, ховається за господарем або намагається пройти повз кота якнайширшою дугою.
Збоку це виглядає як комедія, але з погляду поведінки тварини це цілком розумна стратегія зниження конфлікту.
До того ж котові іноді взагалі нічого робити не доводиться.
Якщо тварини давно живуть разом, між ними вже сформувалася власна історія стосунків. Собака чудово знає, де проходить котяча межа і що станеться, якщо її порушити.
Звідси й знаменита сцена:
величезний пес стоїть у коридорі, а на проході сидить кіт.
Фізично собака може пройти.
Психологічно — ні.
І це, мабуть, найцікавіше: тварини оцінюють одне одного не лише за розміром. Вони враховують темперамент, минулий досвід, упевненість суперника та наслідки попередніх зустрічей.
Тому кіт вагою три кілограми справді іноді здатен керувати собакою вагою сорок.
Не тому, що собака забула, яка вона велика.
А тому, що вона дуже добре пам'ятає, наскільки кіт переконливий.
