У дослідженні за участю 27 довгострокових практикуючих медитацію (середній вік 52 року, досвід від 5 до 46 років) і 27 контрольних учасників тієї самої статі й віку вчені з UCLA застосували дифузійно-тензорну томографію. Вони виявили виразніші структурні зв'язки по всьому мозку в тих, хто медитує, — від лобових і скроневих часток до стовбура мозку та передньої частини мозолистого тіла.
Відмінності особливо помітні в кортикоспінальному тракті, верхньому поздовжньому пучку та гачкуватому пучку. Ці шляхи забезпечують швидку передачу сигналів між корою та спинним мозком, передніми й задніми відділами півкуль, а також між лімбічною системою та лобовою корою. Нормальне вікове зниження щільності білої речовини в практикуючих виявилося значно меншим.
Результати опубліковано в NeuroImage. Автори — Ейлін Лудерс і колеги — зазначають, що медитація може не лише стимулювати ріст, а й запобігати атрофії, можливо, через вплив на імунну систему. Однак дослідження не дає змоги відрізнити причинно-наслідковий зв'язок від схильності: люди з початково щільнішими зв'язками могли частіше обирати й зберігати практику.
Такі зміни зачіпають глобальні мережі, а не окремі зони. Для теорій свідомості це означає, що структурна цілісність білої речовини може впливати на інтеграцію інформації та широке поширення сигналів. У межах теорії глобального робочого простору посилення зв'язків могло б полегшувати «запалювання» й трансляцію змісту свідомості, тоді як у теорії інтегрованої інформації — підвищувати Φ завдяки щільнішим причинним зв'язкам.
Уявіть мережу доріг між містами: якщо магістралі стають ширшими, щільнішими й краще ізольованими, повідомлення доходять швидше та надійніше, а старіння інфраструктури сповільнюється. Так і біла речовина — не просто «проводи», а умова, від якої залежить, наскільки стійко свідомість зберігає зв'язність при природному старінні мозку.
Дослідження залишається поодиноким і не контролює всі змінні, тому його висновки потребують обережності. Тим не менш воно вказує на пластичність структур, які традиційно вважалися відносно стабільними, і ставить питання про те, наскільки свідомий досвід залежить від тренованої анатомії, а не лише від функціональної активності.
Це змушує переглянути уявлення про незмінність нейронних корелятів свідомості та про межі між біологічним субстратом і практиками, здатними його модифікувати.
