«Що він думає про мене? І як вчинить, якщо здогадається, чого я хочу?» Подібні питання виникають на переговорах, у дружніх розмовах і навіть за родинним столом. Ми подумки стаємо на місце іншої людини, а потім намагаємося уявити, як вона бачить нас. У психології цю здатність називають менталізацією, або «теорією розуму».
Дослідження, опубліковане 10 жовтня 2026 року в Nature Communications, показує цікавий результат: люди з осередковими ушкодженнями медіальної префронтальної кори зберігали здатність до складного міркування про думки іншої людини в стратегічній соціальній грі. Ця ділянка розташована на внутрішній поверхні лобових часток і давно розглядається як важливий учасник соціального пізнання.
Дослідники порівняли учасників з ушкодженнями цієї ділянки, пацієнтів з ушкодженнями інших ділянок мозку та людей без таких ушкоджень. Учасники першої групи отримували зіставну винагороду й використовували схожі стратегії менталізації. Однак на ухвалення рішень їм потрібно було більше часу. Згідно з обчислювальним моделюванням, вони були схильні накопичувати більше свідчень перед остаточним вибором. Автори припускають, що медіальна префронтальна кора підтримує стратегічні рішення, тоді як досліджена здатність міркувати про чужі думки може зберігатися за її ушкодження.
Тут виникає науковий парадокс. Коли ділянка мозку активна під час певного завдання, природно припустити, що саме вона забезпечує відповідну здатність. Однак участь і незамінність — різні властивості. Можна уявити оркестр: звучання одного інструмента чітко чути, при цьому мелодію підтримує взаємодія багатьох музикантів. Дослідження ушкоджень допомагають з'ясувати, які складники загальної роботи залежать від конкретної ділянки.
У повсякденному житті розуміння іншої людини іноді здається майже телепатичним. Один ще добирає слова, а інший уже закінчує його фразу. Такий збіг викликає подив: як ми встигаємо вловити думку перш, ніж вона прозвучала?
У спілкування безліч тонких підказок: інтонація, вираз обличчя, напрям погляду, паузи й спільна історія стосунків. Знайомство з людиною допомагає передбачати її реакції, а вдалі здогади можуть створювати відчуття прямого доступу до чужих думок. При цьому впевненість у своєму здогаді та його точність заслуговують на окрему увагу: іноді нам здається, що ми чудово зрозуміли співрозмовника, хоча він вкладав у слова зовсім інший сенс.
Телепатія як гадана передача думок поза відомими каналами спілкування — окреме дослідницьке питання. В описаній роботі її не перевіряли. Збереження менталізації після ушкодження ділянки мозку саме по собі також не є свідченням такої передачі: для її перевірки знадобилися б спеціальні експерименти, що виключають звичайні способи обміну інформацією.
Результати дослідження стосуються певного ігрового завдання. Повсякденне розуміння людей охоплює набагато більше: розпізнавання емоцій, відчуття такту, співчуття, інтерпретацію натяків. Перенесення висновків на весь цей спектр потребує додаткових досліджень. Можлива компенсація іншими мозковими системами також залишається питанням для перевірки.
Для допомоги людям з ушкодженнями мозку важливе саме формулювання питання: які здатності збереглися і за яких умов людина може ними користуватися? Успішність відповіді та час, потрібний для неї, заслуговують на окрему увагу. Пауза перед рішенням може сусідити зі збереженою здатністю враховувати чужу точку зору.
Нова робота уточнює уявлення про те, як організоване соціальне мислення.
Наступне питання — які зв'язки дозволяють зберігати розуміння іншої людини, коли частину системи ушкоджено? Відповідь допоможе глибше розібратися у здатності, завдяки якій розмова стає зустріччю двох внутрішніх світів.
