Лідери країн НАТО збираються 7–8 липня 2026 року в Анкарі на тлі дедалі більших сумнівів у готовності США захищати Європу від імовірної російської загрози. Хоча побоювання європейців періодично виникали й раніше, нинішній рівень політичної невизначеності щодо зобов’язань Америки видається безпрецедентно гострим у контексті сучасної геополітичної кризи.
Експерти, зокрема з Північно-Східного університету, вважають, що страхи європейців є обґрунтованими, хоча Росія навряд чи готова до прямого військового конфлікту з Британією, Францією чи Німеччиною. Понад те, після двох років інтенсивних боїв в Україні Москва не має достатньо сил для повномасштабного наступу на НАТО. Водночас Європа залишається вразливою: її оборонні системи потребують модернізації, а розгортання важкого озброєння триватиме роками.
Порядок денний саміту в Анкарі зосереджений на трьох ключових пріоритетах: прискоренні зростання оборонних витрат, нарощуванні промислового потенціалу оборонно-промислового комплексу та довгостроковій підтримці України. Генсек НАТО Марк Рютте прагне трансформувати накопичені обіцянки в конкретні результати та інвестиції.
Історичний поворот стався на саміті в Гаазі у червні 2025 року, коли всі країни НАТО (крім Іспанії) взяли на себе зобов’язання підвищити оборонні витрати до 5% ВВП до 2035 року. Це більш ніж удвічі перевищує попередній орієнтир у 2%, запроваджений у 2014 році. У 2025 році європейські країни та Канада вже збільшили оборонні витрати на 20% — на 139 млрд доларів у номінальному вираженні. Німеччина пішла далі за всіх: у березні 2025-го Бундестаг схвалив безпрецедентну зміну до конституції, що дозволило уряду спрямувати 1 трильйон євро з державного боргу на оборону та інфраструктуру. За планом канцлера Фрідріха Герца, військовий бюджет Берліна має сягнути 162 млрд євро до 2029 року — це більше, ніж витрати Франції та Великої Британії разом узятих.
Європа кардинально переорієнтовується на традиційну військову міць, інвестуючи не лише в бойові системи та живу силу, а й у стратегічну інфраструктуру, енергетичну незалежність та кібербезпеку. Ця переорієнтація частково зумовлена досвідом вразливості перед російським імпортом енергоносіїв та необхідністю зменшення стратегічної залежності від США у критичних сценаріях.
Якщо США скоротять або припинять свою участь у НАТО, Україна ризикує опинитися під російським контролем — до такого висновку доходять аналітики та лідери Східної Європи. Разом із тим європейські керівники сподіваються на «обережний оптимізм» та підтвердження непорушності Статті 5 (про колективну оборону), хоча непередбачуваність американської політики залишає мало місця для впевненості.
Що ховається за офіційними клятвами в «залізній відданості» колективній обороні — фундаментальний перерозподіл відповідальності в альянсі, справжнє посилення європейської опори НАТО чи тимчасове заспокоєння перед новим витком трансатлантичних суперечок? Відповідь значною мірою визначить майбутню архітектуру євроатлантичної безпеки.
