Навіть після кількох місяців на орбіті Земля все ще здатна дивувати тих, хто бачить її щодня з космосу.
Астронавти NASA Джессіка Меїр і Джек Гетевей, які перебувають на Міжнародній космічній станції, розповіли про найвражаючі природні явища, які їм вдалося спостерігати з висоти близько 400 кілометрів.
І несподівано головним видовищем для них виявилися не затемнення, а полярні сяйва. 🌌
Зелені хвилі під станцією
За словами Джессіки Меїр, особливо сильне враження на екіпаж справило потужне сяйво, що виникло після сплеску сонячної активності.
Зазвичай аврори концентруються ближче до полюсів, але того разу яскраве зелене світіння виявилося практично прямо під Міжнародною космічною станцією.
З орбіти воно виглядало як величезна сяюча стрічка, що звивається над поверхнею Землі.
Зелене світло було настільки яскравим, що відбивалося навіть від білих конструкцій станції.
Для людей, які щодня бачать сходи сонця, океани, хмари та нічні вогні міст з орбіти, подібне видовище все одно виявилося особливим.
Затемнення теж побачили
12 серпня екіпаж МКС спостерігав сонячне затемнення.
Станція не перебувала в зоні повної фази, тому астронавти побачили лише частину події: Місяць закрив частину сонячного диска.
І все ж можливість спостерігати рух Місяця перед Сонцем не з поверхні Землі, а прямо з космосу — сама по собі рідкість.
Тепер екіпаж сподівається побачити з орбіти і наступне місячне затемнення.
Видовище, до якого неможливо звикнути
Історії астронавтів чудово нагадують одну просту річ: навіть найдосвідченіші люди, які місяцями працюють у космосі, не перестають дивуватися красі нашої планети.
Полярні сяйва виникають, коли заряджені частинки сонячного вітру взаємодіють із магнітним полем та атмосферою Землі.
З поверхні ми бачимо їх як зелені, червоні та фіолетові смуги в небі.
Але з орбіти картина зовсім інша.
Аврора перетворюється на величезну сяючу структуру, яка немов обіймає край планети і рухається разом з атмосферою.
І саме таке видовище здатне змусити зупинитися навіть людину, для якої космос давно став робочим місцем.
Ми звикли дивитися на зірки знизу вгору. Але іноді найкрасивіші космічні пейзажі відкриваються тоді, коли дивишся зверху вниз — на нашу власну Землю.
