У ніч на 4 липня 2026 року небо над південними широтами несподівано ожило. Полярні сяйва, які зазвичай можна побачити лише у високих широтах, спостерігали навіть у Нью-Мексико та Каліфорнії. Причиною стала геомагнітна буря рівня G3, спричинена корональним викидом маси, що досяг Землі після сонячного спалаху класу X1.1 від 30 червня.
The Sun emitted a strong solar flare on June 30, peaking at 4:50 p.m. ET. NASA’s Solar Dynamics Observatory captured an image of the event, which was classified as X1.1.
Спалах класу X1.1 стався 30 червня о 20:50 UTC в активній області 4479. Він розпочався о 20:34 UTC і завершився о 21:00 UTC. Корональний викид маси, що супроводжував цей спалах, досяг Землі близько 12:00 UTC 3 липня. Більш потужне збурення, зафіксоване після 21:00 UTC 3 липня, могло відповідати основній частині викиду або ж додатковій події від 1 липня. Швидкість сонячного вітру зросла до 630 км/с, а південна компонента міжпланетного магнітного поля впала до -19 нТл.
Геомагнітна активність посилилася 4 липня. У період з 00:00 до 03:00 UTC індекс Kp сягнув 6,00 — рівня G2. В інтервалі 03:00–06:00 UTC Kp піднявся до 7,33, що відповідає G3 — сильній бурі. До 09:00 UTC активність знизилася до G2. Попередження про бурю рівня G3 було випущене о 05:01 UTC 4 липня і залишалося чинним до 12:00 UTC 5 липня. Раніше зроблені прогнози передбачали лише рівень G1 з можливістю G2, тому фактичне посилення перевершило очікування.
Під час бурі класу G3 можливі порушення в роботі енергосистем, хибні спрацьовування захисних систем, поверхневе заряджання супутників та збільшення атмосферного опору на низьких орбітах. Також зростає ймовірність збоїв у навігації та радіозв’язку. Проте головне, що помітили спостерігачі, — це яскраві полярні сяйва, що поширилися далеко на південь. Повідомлення про них надійшли з понад 30 штатів США, зокрема з Каліфорнії та Нью-Мексико, а також із Тасманії.
Сонячна активність наприкінці червня та на початку липня залишалася високою. Тільки з 29 червня по 4 липня було зареєстровано понад 30 спалахів класу M та один — класу X1.1. Активні області 4479, 4478 та 4475 послідовно генерували потужні явища. Така серія викидів відображає фазу зростання поточного 25-го сонячного циклу, коли магнітне поле Сонця стає дедалі нестабільнішим.
Сонячний вітер і магнітні бурі — це не просто абстрактні явища. Вони безпосередньо пов’язують нас із найближчою зіркою: фотони, що покинули поверхню Сонця вісім хвилин тому, та плазма, яка подолала 150 мільйонів кілометрів за дві доби, разом формують видимий відгук у земній атмосфері. Полярні сяйва в нетипових місцях нагадують, наскільки тісно наша планета вплетена в динаміку геліосфери.
Спостереження за такими подіями допомагає краще зрозуміти механізми сонячно-земних зв’язків і підготуватися до їхніх наслідків.
