В одному з найсуворіших куточків планети, де температура опускається нижче мінус сорока, а ультрафіолет б'є нещадно, все ж таки квітне скромна рослина. Colobanthus quitensis, або антарктичний перлинник, — один із двох квіткових видів, здатних виживати в Антарктиді. Нещодавно чилійські вчені під керівництвом Едуардо Кастро та Клаудіо Менесеса склали найповнішу на сьогодні генетичну карту цього виду, опубліковану в журналі Genome Biology and Evolution.
Рослина витримує не лише мороз і посуху, а й інтенсивне ультрафіолетове випромінювання. Ці якості давно привертали увагу біологів. Тепер, коли карту геному зібрано у вигляді сорока хромосомних каркасів у межах проєкту Polarix, дослідники отримали інструмент для точного вивчення генів, що відповідають за стійкість. Попередні спроби, зокрема корейських колег, давали лише фрагментарну картину.
Мета роботи не в створенні трансгенних організмів. Вчені мають намір редагувати геном уже існуючих сільськогосподарських культур за допомогою сучасних методів, щоб передати їм корисні риси антарктичної рослини. За словами Кастро, на пошук конкретних генів і подальше виведення комерційних сортів може піти від п'яти до десяти років.
Здатність Colobanthus quitensis зберігати життєздатність при дефіциті води та екстремальних температурах виглядає як природна підказка для вирощування більш стійких сільськогосподарських культур.
Аналогія тут проста: уявіть собі будинок, побудований так, щоб витримувати і лютий мороз, і пекучу спеку, без постійного ремонту. Генетична карта дає можливість зрозуміти, з яких «цеглинок» складається така конструкція у рослини. Далі залишається перенести потрібні елементи в інші види, не порушуючи їхньої природної цілісності.
Робота чилійської команди спирається на багаторічні спостереження та міжнародну співпрацю, включаючи підтримку з Каліфорнії. Отримані дані відчиняють двері для подальших досліджень, але поки що залишаються на стадії лабораторного аналізу. Конкретні результати застосування в польових умовах з'являться не відразу.
Одна точна генетична карта антарктичної рослини вже сьогодні допомагає зрозуміти, які механізми дозволяють життю зберігатися там, де, здавалося б, йому не місце, і як ці механізми можуть стати в пригоді в мінливому світі.
