27 квітня 2026 року в Парижі відбулася церемонія вручення сертифікатів новим територіям, які увійшли до Глобальної мережі геопарків ЮНЕСКО. Це стало результатом багаторічної праці місцевих громад, науковців та влади, які готували заявки, проводили експертизи й розробляли програми сталого розвитку територій. Серед нових об'єктів — карстові ландшафти Японії, давні рифи Башкортостану, льодовикові регіони західної Ірландії та червоні ландшафти півдня Франції. Усі вони об'єднані не лише унікальною геологією, а й увагою до збереження природної та культурної спадщини. Сьогодні геопарки ЮНЕСКО стають важливою частиною світового екологічного та наукового порядку денного. Це території, де охорона природи поєднується з дослідженнями, освітою та підтримкою місцевих спільнот.
Terres d’Hérault UNESCO Global Geopark, Франція
Одним із нових геопарків ЮНЕСКО 2026 року став Terres d’Hérault у регіоні Окситанія на півдні Франції. Офіційне рішення було затверджено після кількох років підготовки, міжнародних експертиз та оцінки природної й культурної спадщини території. Геопарк об’єднує понад сто комун департаменту Еро та охоплює близько 540 мільйонів років геологічної історії. Серед його ключових об’єктів — озеро Лак-дю-Салагу (Lac du Salagou), цирк Навасель, карстові ландшафти та мармурові кар’єри Кум’як (Coumiac). Регіон особливо відомий завдяки так званій ruffe — місцевим червоним пісковикам, багатим на оксид заліза. Ці породи почали формуватися приблизно 250 мільйонів років тому. Контраст червоних пагорбів і бірюзової води озера Салагу, створеного після будівництва греблі наприкінці 1960-х років, зробив цей краєвид одним із найвпізнаваніших на півдні Франції. У матеріалах ЮНЕСКО територія описується як своєрідна «відкрита лабораторія Землі», де представлені процеси тектоніки, ерозії, осадонакопичення та давніх кліматичних змін. При цьому геологія тут тісно пов’язана з культурним ландшафтом Окситанії — виноробними районами, сільськими поселеннями та місцевими традиціями.
Joyce Country and Western Lakes Geopark, Ірландія
Ще одним новим геопарком ЮНЕСКО став Joyce Country and Western Lakes Geopark на заході Ірландії. Територія охоплює частини графств Голуей та Мейо, зокрема регіон Коннемара (Connemara), затоку Кілліарі-Харбор (Killary Harbour), озера Лох-Корріб (Lough Corrib) та Лох-Маск (Lough Mask), а також гірський масив Мвілрі (Mweelrea). Геологічна історія регіону налічує близько 700 мільйонів років. Тут представлені давні породи, сліди тектонічних процесів та ландшафти, сформовані льодовиками останнього льодовикового періоду. Саме льодовикова активність надала місцевим долинам та озерам їхній сучасний рельєф. Кілліарі-Харбор часто називають єдиним фіордом Ірландії, хоча геологи відносять його до типу ріа — затоплених річкових долин. Проте ця вузька морська затока залишається одним із найбільш вражаючих природних об'єктів західного узбережжя країни. Особливе значення має культурна складова регіону. Близько 60% території геопарку розташовано в районі Гелтахт (Gaeltacht), де ірландська мова продовжує використовуватися в повсякденному житті. Це перший геопарк на острові Ірландія, що охоплює таку значну територію ірландськомовного простору.
Akiyoshidai Karst Plateau Geopark, Японія
Статус геопарка ЮНЕСКО також отримав Mine-Akiyoshidai Karst Plateau у префектурі Ямагуті — найбільший карстовий регіон Японії. Вапнякові плато цієї території сформувалися близько 350 мільйонів років тому з давніх коралових рифів кам'яновугільного періоду. Пізніше тектонічні процеси підняли морські утворення над рівнем океану, створивши складну карстову систему з вапняковими полями, підземними річками та карстовими лійками. Головний природний об'єкт регіону — печера Акійосі-до (Akiyoshi-do) протяжністю понад 10 кілометрів, одна з найбільших вапнякових печер Японії. Усередині знаходяться підземні водні системи, вапнякові тераси та великі природні зали. Печера відкрита для відвідування з середини XX століття і вважається одним із ключових об'єктів японської спелеології. Геопарк бере участь у програмах моніторингу карстових процесів та збереження вразливих екосистем плато, де зміни клімату та ерозія розглядаються як довгострокові природні ризики.
Геопарк «Торатау», Башкортостан, Росія
Також до Глобальної мережі геопарків ЮНЕСКО офіційно увійшов геопарк «Торатау» в Башкортостані. Він став другим геопарком ЮНЕСКО в республіці після «Янган-Тау», який отримав цей статус у 2020 році. Головні символи території — шихани Торатау, Юрактау та Куштау. Ці ізольовані вапнякові височини є залишками давніх коралових рифів Пермського моря віком близько 290–280 мільйонів років.
Башкирські шихани вважаються унікальними геологічними об’єктами, оскільки подібні рифові системи рідко зберігаються на поверхні у такому доступному для вивчення вигляді. Територія має велике значення не лише для геології, а й для культурної історії регіону. До складу геопарку входять міжнародні стратиграфічні еталони — розрізи Усолка та Дальній Тюлькас. Ці розрізи використовуються як міжнародні геологічні еталони для визначення меж геологічних ярусів.
Серед природних об’єктів геопарку також виділяються Аскинська крижана печера з реліктовими льодовими утвореннями, що формувалися тисячоліттями, Кіндерлінська печера завдовжки близько 8 кілометрів — одна з найбільших на Уралі, а також сезонний водоспад Кук-Караук, що є найбільш повноводним навесні.
Історія Землі в ландшафті: що об'єднують нові геопарки
Нові геопарки ЮНЕСКО 2026 року демонструють, наскільки різноманітною може бути історія Землі — від давніх морів і коралових рифів до карстових систем і льодовикових ландшафтів. Ці території стають частиною глобальної мережі, де природна спадщина розглядається як цінність міжнародного масштабу.
«Кожне скельне утворення, кожен каньйон і кожна скам'янілість розповідають історію, яка належить усьому людству. Усього за десять років глобальні геопарки ЮНЕСКО довели, що захист геологічної спадщини також означає розвиток науки, зміцнення освіти та підвищення стійкості місцевих громад. Що об'єднує 241 об'єкт у 51 країні, так це не лише геологічна значущість, а й спільне прагнення передавати знання, ставлячи на перше місце інтереси місцевих спільнот». Халед Ель-Енані, Генеральний директор ЮНЕСКО
Розширення мережі геопарків відображає зростаючий світовий інтерес до збереження унікальних природних територій — не лише як об'єктів науки, а й як просторів, у яких формувалися культура, історія та ідентичність цілих регіонів.
