Дослідження, опубліковане у престижному журналі Animal Behaviour, виявило фундаментальну відмінність між котами та собаками у здатності до спонтанної допомоги. Науковці з Будапештського університету імені Лоранда Етвеша (ELTE) та дослідницької групи HUN-REN–ELTE з порівняльної етології вивчали, як собаки, коти та діти віком від 16 до 24 місяців реагують, коли знайомий їм дорослий шукає захований предмет. В експерименті взяли участь 38 собак та 22 коти, а також 19 дітей раннього віку.
Методологія дослідження була досить простою: у природних умовах власник або батько шукали губку для миття посуду, яку сховали на очах у піддослідного, повторюючи запитальну фразу: «Я не можу знайти. Що робити?». Ключовим моментом було те, що ні дорослий, ні господар не просили про допомогу безпосередньо. Більшість собак та дітей — понад 75% — реагували швидко: вони або вказували на місцеперебування предмета, або приносили його. Така поведінка проявилася попри відсутність тренувань, навчання чи винагороди, і навіть попри те, що сама губка була для них абсолютно нецікавою.
Коти повелися зовсім інакше. Вони помічали ситуацію, проте рідко пропонували допомогу — навіть коли губка була в їхньому полі зору. Щоб перевірити, чи розуміють тварини суть того, що відбувається, чи просто не мають мотивації допомагати, дослідники провели контрольний тест. Цього разу вони сховали не губку, а дещо справді цінне для котів: улюблені ласощі або іграшку. Результат виявився показовим: у цьому варіанті коти поводилися так само активно та з готовністю допомогти, як собаки і діти, — підходили та вказували на прихований об'єкт. Це переконливо довело, що коти повністю розуміли ситуацію, але допомагали лише тоді, коли мали власний інтерес.
Меліття Чепрегі, провідна авторка дослідження та порівняльна етологиня, пояснила результати крізь призму еволюції: «Собаки та малюки еволюційно налаштовані сприймати чужу проблему як власну. Це закладено в їхній природі через процес одомашнення (у собак) та розвиток у групі». Коти ж обрали інший шлях. Вони залишаються більш автономними — розуміють потреби людини, але втручаються лише за умови особистої вигоди. Експерти, які не брали участі в роботі, назвали методику дослідження переконливим і несподіваним доказом глибоких відмінностей у просоціальній поведінці між видами, що мешкають поруч із людиною.
Ці дослідження розкривають причини того, чому коти здаються нам більш незалежними та відстороненими порівняно з собаками. Це не відсутність прив’язаності чи «холодність» — це результат іншої еволюційної стратегії, за якої допомога іншим не є пріоритетом без прямого стимулу для самого помічника. Для власників котів це стає важливим уроком: не варто очікувати від улюбленця спонтанної допомоги в побутових ситуаціях — наприклад, принесення речі, що впала. Кіт прийде на допомогу лише тоді, коли це його по-справжньому цікавить.
Дослідження підкреслює, наскільки глибоко еволюційна історія формує соціальну поведінку тварин, які тисячоліттями живуть пліч-о-пліч із людиною, проте розвиваються за різними траєкторіями. Одомашнення та спільне проживання виявилися недостатніми чинниками для того, щоб у котів розвинулося таке ж спонтанне, властиве людині прагнення допомагати іншим — навіть близьким для них людям.
